На алеї Героїв Небесної Сотні встановили "Дзвін гідності"

Спеціально вилитий 70-кілограмовий дзвін встановили на території майбутнього Національного меморіалу Героїв Небесної Сотні в Києві. У день народження кожного з героїв працівники Музею Революції Гідності ставитимуть біля дзвона його чи її портрет і вдарятимуть у дзвін стільки разів, скільки років було герою / героїні на момент загибелі. А 20 лютого удар дзвона лунатиме 107 разів. Також у дзвін зможе вдарити кожен, хто прийде віддати шану подіям зими 2013-2014 років та їх героям.

Про це повідомляє УІНП.

 

Урочисте відкриття та освячення дзвона відбулося 1 грудня 2020 року. Проєкт створено за дорученням Офісу Президента України, зусиллями Міністерства культури та інформаційної політики України, Українського інституту національної пам'яті, Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності. До його створення долучилася українська діаспора в США.

Над дзвоном працював Сергій Назаревич. Він – автор карильйонів у церквах Києва, тональних комплексів дзвонів. Саме він створив "Дзвін пам'яті", що на подвір'ї Міністерства оборони вшановує захисників України, які загинули внаслідок російської збройної агресії.

На "Дзвоні гідності" написано: "Слава Україні! Небесній Сотні Слава!". Для основи дзвону використано зображення київського графіка Олександра Ком'яхова. Автор концепції – художник і дизайнер Музею Революції Гідності Олександр Бриндіков.

"Дзвін Небесної Сотні – особливий церемоніальний і символічний об'єкт, що допоможе відвідувачам цього меморіального простору вшанувати пам'ять загиблих не лише покладанням квітів і запаленням лампадок, а й величним посилом до них крізь час і простір", – сказав на відкритті Ігор Пошивайло, генеральний директор Національного музею Революції Гідності.

"Я втішений, що крок за кроком ми вибудовуємо традиції вшанування Героїв Небесної Сотні. Цей дзвін стане місцем і причиною того, що може народитися нова традиція, яка зміцнюватиме нашу пам'ять", – зауважив голова Українського інституту національної пам'яті Антон Дробович.

"Майдан об'єднав людей. Так само сьогодні нас із нашими загиблими захисниками єднає дзвін. Я розмовляла з дзвонарем. Не хотіла, щоб звук був тужливий. Хотіла, щоб був дзвін перемоги і торжества. Україна достатньо наплакалася, а перемагати ще потрібно", – розповіла Наталія Бойків, голова київської філії ГО "Родина Героїв "Небесної Сотні" та завідувач будівельного відділу Національного музею Революції Гідності.

Освячення дзвону здійснив отець Петро Жук – ректор Київської Трьохсвятительської семінарії, який із семінаристами опікується каплицею Архистратига Михаїла та новомучеників українського народу. Її збудували по закінченню Майдану самі учасники в пам'ять про події.

За два кроки до війни: Гляйвіцька провокація

31 серпня 1939 року. Невеличке сілезьке містечко Гляйвіц, Німеччина. Вечір. В одному з номерів готелю в центрі міста на застеленому ліжку лежить з закритими очима чоловік. Він вдягнутий і взутий. О 16-00 тишу номера прорізує вимогливий дзвінок телефону, який стоїть на столику біля ліжка. Не відкриваючи очей чоловік простягає руку, знімає трубку і підносить її до вуха. З трубки лунає добре знайомий йому голос: «Терміново передзвоніть!».

«Тройка» чи «Сєвєр»? – депортаційна операція початку квітня 1951 року

70 років тому на території України відбулася остання депортаційна операція, під час якої переважно зі Західної України було виселено 2 487 сімей куркулів, свідків Єгови та колишніх вояків армії Андерса

Черчилль-політик і Орвелл-письменник: дивовижні схожості двох культових особистостей

Мало хто знає, що здавалося б, нічим не пов’язані між собою Вінстон Черчилль та Джордж Орвелл мали насправді багато чого спільного. Обоє випередили свій час, обоє виступали борцями за свободу та демократію, а їхні ідеї, сформовані майже століття тому, залишаються гостро актуальними і дотепер.
Книжка «Черчилль і Орвелл. Битва за свободу», написана журналістом та воєнним кореспондентом Томасом Ріксом, вийшла друком у крафтовому видавництві «Лабораторія». Це порівняльна біографія двох видатних історичних постатей, які ніколи не зустрічались, однак захоплювались один одним на відстані.

Українська латинка в царській Росії?

У фонді Подільського духовної консисторії Державного архіву Хмельницької області потрапила на очі справа «О запрещении печатания азбук русского языка с применением польского алфавита». «А чи не йдеться про українську латинку?», – відразу подумалося, хоча важко уявити такий феномен у Російській імперії ХІХ століття