Роботи Ніла Хасевича доступні онлайн

47 робіт головного художника Української повстанській армії виклали у вільний доступ на сайті Електронного архіву Українського визвольного руху.

Колекцію робіт Ніла Хасевича публікує Центр досліджень визвольного руху спільно з Архівом Служби безпеки України. Оригінали творів зберігаються в архіві СБУ та в архіві Центру.  

У 1930-х роках дереворити Хасевича виставляли у престижних мистецьких салонах Львова, Праги, Берліна, Чикаго, Лос-Анджелеса. Митець був відзначений на Другій Міжнародній виставці дереворитів у Варшаві. За життя художника відбулося 35 виставок. 

Попри міжнародне визнання і той факт, що митець ще у юнацтві втратив ногу, у 1943 році він йде у підпілля. Ніл Хасевич стає головним графічним дизайнером для інформаційних матеріалів УПА. Створює гравюри, проєкти нагород, зокрема Хреста Бойової Заслуги — найвищої нагороди УПА. 

Хасевичу також належать зображення на бофонах — повстанських грошах. У підпіллі художник працює з учнями — дослідникам сьогодні відомі їхні псевда: "Свирид", "Артем" та "Мирон".

Уся робота відбувається у криївках під землею — без належних для художньої праці умов.

"В опублікованій нами колекції є багато карикатур і шаржів, створених Хасевичем та його учнями "на злобу радянського дня", — говорить координатор Е-архіву Денис Пасічник. — Після війни роботи Ніла Хасевича серед інших матеріалів про рух опору проти радянської влади потрапили до делегатів Генеральної Асамблеї ООН. Через це Москва пильно стежила за операцією по його вбивству, яку їм вдалося виконати аж в 1952-му році". 

Також збірка включає:

Довідка:

Хасевич Ніл Антонович — український художник, активний громадський діяч, член українського визвольного руху. У підпіллі мав псевда "Бей", "Джміль", "Зот", "Іван-2", "Левко", "333", "Старий".

Народився 25 листопада 1905 року у селі Дюксин Костопільського району., Рівненської області. У юнацтві втратив ногу (потрапив під потяг). Вищу освіту здобув у Варшавській академії прикладних мистецтв. До ОУН Ніл Хасевич вступив у 1930-х рр, а до лав збройного підпілля вступив навесні 1943 р. Редактор журналів ОУН та УПА: "До зброї", "Український перець", "Хрін" та інших. Ніл Хасевич — автор пропагандистських матеріалів, проєктів нагород, бофонів та іншого. У підпіллі мав учнів-граверів, яким передавав своє ремесло. Був керівником графічної ланки крайового проводу ОУН на ПЗУЗ, член УГВР. За свою працю відзначений найвищими повстанськими нагородами: Бронзовим хрестом заслуги, Срібним хрестом заслуги, Золотим хрестом заслуги та медаллю "За боротьбу в особливо важких умовах". Митець загинув в оточеній чекістами криївці (застрелився, щоб живим не потрапити в руки ворога). 

Електронний архів (avr.org.ua) — сервіс відкритого онлайн доступу до повнотекстових копій архівних матеріалів. Втілюється Центром досліджень визвольного руху за підтримки партнерів. Тут у вільному доступі та у високій якості публікуються документи про український визвольних рух, матеріали з архівів КҐБ та інші тематичні колекції, присвячені історії ХХ століття. Зараз на сайті вже більше 25 тисяч оцифрованих архівних документів, доступних для завантаження.

«Антирадянський» Лифар

Ім’я Лифаря було заборонене на батьківщині протягом довгого часу, а його численні теоретичні праці з історії балету та хореографії не перекладалися російською та не видавалися у СРСР, не дивлячись на високий рівень радянського балету та його популярність як серед партеліти, так і пересічних радянських громадян. Проте йому вдалося (хоча, звісно, він поняття не мав про це) потрапити до секретного радянського видання – «методички» КҐБ 1968 року «Використання можливостей Радянського комітету з культурних зв’язків з співвітчизниками за кордоном у розвідувальній роботі».

Реакція киян на аварію Чорнобильської АЕС та її наслідки

Безпрецедентна техногенна катастрофа, що сталася в ніч на 26 квітня 1986 року на 4-му блоці ЧАЕС надала поштовх для «тектонічних» національних, соціальних та політичних процесів в українському суспільстві. Від початку, потенційна загроза життю та здоров’ю мешканців столичного мегаполісу викликала у них не просто стурбованість і невдоволення, а і, досить, нелояльні до влади закиди. Населення, активно реагувало на подію та її наслідки, а, особливо гостро, в травні того року.

Як українські націоналісти 1 травня святкували в рідному місті Путіна

Первинно 1 травня, як міжнародний день боротьби за права робітників, встановив ІІ Соціалістичний інтернаціонал у 1889 р. Усі українські партії початку XX століття вважали себе частиною соціалістичного руху. Включно із націоналістичною Українською Народною Партією (УНП), створеною М.Міхновським. До того, як російські комуністи та німецькі нацисти поставили «свято праці» на службу своїм ідеологіям, українські націоналісти виводили українців 1 травня на демонстрації, але виключно під синьо-жовтими прапорами. За право українських робітників на власну українську державу.

Чеський Нобель: Ярослав Сейферт

Телеведучий державного телебачення Чехословаччини, сидячи на невиразному блакитному тлі в студії, так само невиразно вичавив з себе повідомлення: «Сьогодні в Стокгольмі вручили Нобелівську премію з літератури також народному митцеві Ярославові Сейферту». Надворі був 1984 рік, і реверанс Нобелівського комітету в бік письменника соціалістичної Чехословаччини був для пізньо-тоталітарного режиму радше проблемою, ніж визнанням