У Белграді невідомі загасили «вічний вогонь», запалений Вучичем і Лавровим

У столиці Сербії, Белграді, невідомі загасили «вічний вогонь», який у середині грудня на Кладовищі визволителів запалили президент Сербії Александар Вучич і міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров.

Як повідомляє кореспондент Радіо Свобода полумʼя "вічного вогню" до Сербії привезли російські солдати.

 

Невідомі залили фарбою вогнище, написали: "Визволителі? Ні, ніколи!" та перекреслили серп і молот. Інцидент стався в ніч на 30 грудня.

Заступник мера сербської столиці засудив цей акт і сказав, що триває слідство. Сербський уряд досі не реагував.

Різко відреагувало посольство Росії в Сербії, з ініціативи якого було запалено "вічний вогонь", оскільки в Сербії такої традиції не було.

У повідомленні диппредставництва зазначається, що йдеться про "спробу внести розбрат у братні відносини" між російським і сербським народами. Російське посольство припускає, що цей вчинок був скоєний "на замовлення із-за кордону".

На Кладовищі визволителів Белграда поховано 820 бійців Червоної армії та понад 1200 партизанів Югославської народної армії. Червоноармійці були вояками Другого й Третього українського фронтів, переважно українці.

На урочистостях із приводу запалення "вічного вогню" ані президент Сербії, ні російський міністр жодним словом не згадали ні українців, ані хорватів, чорногорців, боснійців та інших, що воювали у складі югославської армії, а говорили лише про сербсько-російське братерство по зброї.

Ерцгерцог та шпигун у київській тюрмі. Справа Василя Вишиваного

Вільгельма Габсбурга, або Василя Вишиваного, вже навряд чи можна віднести до незаслужено забутих постатей вітчизняної історії. Фігура австрійського ерцгерцога, який відчув себе українцем, останніми роками привертає чимало уваги. Йому присвячені не лише наукові публікації, а й художній роман та навіть опера на лібрето Сергія Жадана. При цьому якщо про Вільгельма на чолі Українських січових стрільців у 1918-му пишуть багато, то про Вільгельма як київського в’язня 30 років потому – значно менше.

«Диво на Віслі»: український вимір

Події серпня – вересня 1920 р. мали вирішальне значення в польсько-радянській війні. Перемога у Варшавській битві засвідчила здатність поляків відстояти своє право на незалежність. Втім без допомоги українських військ подолати Червону армію було би важче.

Чи там шукають витоки терору?

Останнім часом в нашому суспільстві йде обговорення витоків звірячої поведінки російських окупаційних військ в Україні в триваючій російсько-українській війні. Дехто з істориків та публіцистів вбачає ці витоки в більшовицьких та ширше комуністичних традиціях. Дійсно злочинів та репресій часів більшовицької диктатури можна навести чимало. Але чи були противники більшовизму в цьому плані краще?

Київ у більшовицькому вирі

Минуло 104 роки звідтоді, коли армія Української Народної Республіки дала бій у протистоянні з нестримною силою більшовиків, що наступала на українські землі з одним-єдиним гаслом: "Дайош Кієв! Смєрть Центральной Радє і єйо защітнікам", а командуючий російськими військами Михайло Муравйов, що пізніше влаштує терор в українській столиці напише: "Ету власть ми нєсьом на остріях своіх штиков"