Врятовані документи з викопаного повстанського архіву відтепер онлайн

Повстанська азбука «Морзе», конспекти прочитаного, матеріали з військової справи і навіть уривки підпільних вистав — ці та інші документи УПА опубліковані онлайн

Центр досліджень визвольного руху за підтримки Українського культурного фонду публікує у вільному доступі першу частину знахідки —  131 документ з архіву воєнної округи "Буг". Переглянути та завантажити документи можна на сайті Електронного архіву Українського визвольного руху.

Повстанський архів знайдений у 2011 році на Львівщині. 40-літровий бідон виявився погано законсервований, відтак документи з часом досить постраждали. Історики припускають, що архів ховали поспіхом, у розпалі бою: поряд з ним виявилися залишки гільз.  

"Наразі це єдина знахідка із архівом суто військового з'єднання УПА,  — говорить історик та член Центру Руслан Забілий. — Багато документів потребували реставрації, що ми робимо у нашій невеличкій лабораторії. Тож тепер кожен охочий може переглянути їх з власного комп'ютера". 

До збірки увійшли:

  • військово-політичні часописи, брошури, газети з приводу подій та свят;

  • огляди радіотелеграм та фрагменти повстанських документів;

  • Інформаційні матеріали: заклики і звернення;

  • друковані і рукописні конспекти повстанців;

  • ідеологічні та військові вишколи: конспекти, брошури, видання;

  • основи з "совєтознавства".

У знайдених паперах є документи командира ВО "Буг" полковника УПА Василя Левковича — "Вороного". 26 річний майор УПА отримав підвищення у званні і найвищу бойову відзнаку "посмертно", рішенням підпільного парламенту Української Головної Визвольної Ради. Натомість Левкович відбув у радянських таборах 25 років, вимагав від совєтів ставитися до нього як до військовополоненого і так й не взяв радянського паспорта. Полковник Левкович дожив до незалежності, і навіть дочекався вручення у 2008 році своєї повстанської нагороди:  Золотого Хреста Бойової Заслуги УПА. 

Один із документів архіву — спогади "Люди підпілля", які написала у 1950 році повстанка на псевдо Марта Гай. Вона пише: "...я мусила звертати до них привітне усміхнене лице і ввічливо продовжувати розмову. В таких розмовах вони неодмінно згадували наш край і наші святощі та довго безглуздо реготали, а я мусила  сміятися разом з ними...". 

Серед інформаційних матеріалів збереглося звернення до вчителів зі Східної України. Повстанці просять їх пам'ятати, що вони виховують молоді покоління та закликають "проповідувати правду" попри пропаганду "сталінських поневолювачів".

Поміж знайденого є і звернення до білоруського народу із закликом до спільної боротьби проти більшовиків.

Архів містить також збірку повстанських віршів, листівку з портретом Бандери, ноти до пісні "По морю, по морю", уривок інсценізації до Дня українського чорноморського флоту та інше.

Колекцію документів підготовлено та опубліковано за підтримки Українського культурного фонду. 

Оригінали передані і зберігаються в Архіві Центру досліджень визвольного руху.

 

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.

Антон Лягуша: «Зараз в Україні формується демократична пам’ять»

Інтерв’ю з Антоном Лягушею, кандидатом історичних наук, деканом факультету магістерських соціальних та гуманітарних студій Київської школи економіки (KSE) для Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.