Суспільство має дійти згоди щодо пам’ятника Щорсу – Дробович

З одного боку, витвір мистецтва – ми цивілізована країна, ми шануємо пам’ятки мистецтва. Але, з іншого боку, де ж справедливість? Людина розстрілювала киян, які були незгодні, - і це був їх метод ведення переговорів.

Про це сказав на пресконференції в Укрінформі кандидат філософських наук голова Українського інституту національної пам'яті Антон Дробович.

 

"Щодо історії Української революції 1917-21 року, коли українці хотіли створити незалежну державу, але не вдалося, прийшли російські більшовики. Наприклад, багато киян були проти радянської влади, але їх розстрілювали.

От Щорс, що стоїть на бульварі (йдеться про пам'ятник на бульварі Шевченка у Києві – ред.), був комендантом міста. А в Маріїнському парку розстрілювали і ховали людей – за те, що вони не хотіли з цими голодранцями будувати країну, вони хотіли жити по-іншому. Але з ними говорили в спосіб червоного терору. І пам'ятник Щорсу стоїть.

З одного боку, витвір мистецтва – ми цивілізована країна, ми шануємо пам'ятки мистецтва. Але, з іншого боку, де ж справедливість? Людина розстрілювала киян, які були незгодні, - і це був їх метод ведення переговорів" - зазначив Дробович.

Він зауважив, що про це треба в суспільстві говорити. Водночас він визнав, що питання непросте. "Є люди, які мають сентимент до радянської влади, радянського минулого, вони не можуть змиритися: "Це Щорс, він тут завжди стояв, не можна зносити". Питання гостре", - сказав голова УІНП.

Він також порушив тему сучасних пам'ятників, які встановлюють у Криму і на окупованих територіях Донбасу, зокрема пам'ятників загиблим дітям під час війни, яку розпочала Росія.

"Ми маємо проєкт "Діалоги про війну" – віртуальну платформу, де фіксуватимемо спільно з Представництвом Президента України в Криму, Офісом Генерального прокурора, Прокуратурою АР Крим за підтримки МФ "Відродження" і з багатьма громадськими організаціями, які багато років документують злочини російських окупантів в Криму, на Донбасі.

Чому це важливо? Це буде точка доступу до правди, де будуть факти, документи, відео, фотографії. Можна буде кожного негідника, який вбивав, катував, побачити – ім'я, по батькові. І його діти і онуки будуть знати, що він убивця, негідник і зрадник. Це не помста, це називання речей своїми іменами. З іншого боку, як зробити, щоб суспільство їх не травмувало? З цим треба працювати", - зауважив Дробович.

За його словами, для того й існують інституції, як Український інститут національної пам'яті, - щоб спонукати до діалогу на складні теми і знаходити відповіді.

"Бо якщо ми їх не знаходимо, пересваримось між собою і знову якась тоталітарна машина стане головною над нами і буде нас масово вбивати", - наголосив голова УІНП.

"Сарана з Росії" і розстріли. Як оббирали київських "олігархів"

Як і сьогодні, пересічні люди 100 років тому вірили у ледь не чарівну силу керівних посад в країні. Промовистим прикладом, який яскраво характеризує віру у силу ухвалених постанов, стала ситуація з бензином. Коли навесні 1919-го виникла катастрофічна його нестача, то Раднарком УСРР ухвалив цілком логічне рішення про припинення з 21 березня "видачі бензину та інших сумішей, необхідних для броньовиків і авіації".

Понівечені долі: репресії проти рятівників євреїв у СРСР

Одні з найбільш шанованих та визнаних у світі українців – Праведники народів Світу. На жаль, щодо деяких з них радянська влада проводила політику репресій. Про трагічні долі Праведників у СРСР.

Розстріляний «Кармелюк». Історія Степана Шагайди

«Батько сполотнів, побілів мов стіна. Поки робили обшук, перетрушуючи одяг, білизну, книги, мої іграшки, батькові й мамі не дозволяли розмовляти. І лише коли дозволили на виході попрощатися, мама запитала у батька: «Стьопо, скажи чесно, ти в чому-небудь винен?» «Присягаюся найдорожчим для мене – життям мого сина, що я ні в чому не винен!» – відповів він із сльозами в голосі».

Розстріляний у 38-му, «помер» від інфаркту у 43-му

Якщо у Вашій сім’ї, родині є свідоцтво про смерть, датоване 1950-ми роками, у якому зазначено, що Ваш репресований родич помер в 1943 році від інфаркту міокарда, то тут все ВИГАДАНО – і дата, і причина. Справжнім залишається лише сам факт смерті. Так радянська влада намагалася приховати свою участь у знищенні мільйонів людей без будь-якого слідства.