Арештована коляда 1972 року: світлини й документи онлайн

20 документів про різдвяний вертеп 1972 року, відразу після якого почалась одна з наймасштабніших операцій КҐБ проти дисидентів, опублікували у вільному доступі на сайті Електронного архіву Українського визвольного руху

Перші дні 1972 року українська інтелігенція зустріла різдвяною колядою, яка була заборонена в атеїстичній державі. Серед колядників — Василь Стус, Ірина Калинець, Михайло Горинь, Стефанія Шабатура та інші українські митці. 

Світлини з львівської квартири Стефанії Шабатури стали речовими доказами проти репресованих по справі "Блок". Оцифровані фото та документи з цієї справи публікує Центр досліджень визвольного руху спільно з Архівом Служби безпеки України. 

До збірки увійшли:

  • інформаційне повідомлення КГБ з іменами керівників ватаг колядників, переліком адрес;

  • спеціальне повідомлення КГБ про проведення новорічних колядок дисидентами;

  • спостереження за бельгійцем українського походження Ярославом Добошем та його свідчення;

  • спеціальне повідомлення КГБ секретарю ЦК КПУ Шелесту про початок операції "Блок";

  • світлини учасників коляди

Органи держбезпеки цікавилися навіть декораціями святкування. Спецслужби звітують, що у вікні майстерні художниці Людмили Семикіної помітили картину: "... із зображенням маски, на одній з половин котрої намальована стікаюча чорна сльоза і напис" "1971 рік", на іншій — на блакитному тлі знак питання білого кольору і напис: "1972 рік"".

Популярність коляди змушувала КҐБ розглядати й інші варіанти боротьби із нею. Наприклад, в опублікованих документах є пропозиція почати використовувати дійство з ідеологічною метою. 

У рамках операції "Блок" КҐБ також стежив за бельгійцем українського походження Ярославом Добошем, який зустрічався з дисидентами та отримував від них матеріали. Добоша згодом затримали на кордоні та вилучили у нього фотоплівку зі знімками самвидаву та інші документи дисидентів. 

 

«Антирадянський» Лифар

Ім’я Лифаря було заборонене на батьківщині протягом довгого часу, а його численні теоретичні праці з історії балету та хореографії не перекладалися російською та не видавалися у СРСР, не дивлячись на високий рівень радянського балету та його популярність як серед партеліти, так і пересічних радянських громадян. Проте йому вдалося (хоча, звісно, він поняття не мав про це) потрапити до секретного радянського видання – «методички» КҐБ 1968 року «Використання можливостей Радянського комітету з культурних зв’язків з співвітчизниками за кордоном у розвідувальній роботі».

Реакція киян на аварію Чорнобильської АЕС та її наслідки

Безпрецедентна техногенна катастрофа, що сталася в ніч на 26 квітня 1986 року на 4-му блоці ЧАЕС надала поштовх для «тектонічних» національних, соціальних та політичних процесів в українському суспільстві. Від початку, потенційна загроза життю та здоров’ю мешканців столичного мегаполісу викликала у них не просто стурбованість і невдоволення, а і, досить, нелояльні до влади закиди. Населення, активно реагувало на подію та її наслідки, а, особливо гостро, в травні того року.

Як українські націоналісти 1 травня святкували в рідному місті Путіна

Первинно 1 травня, як міжнародний день боротьби за права робітників, встановив ІІ Соціалістичний інтернаціонал у 1889 р. Усі українські партії початку XX століття вважали себе частиною соціалістичного руху. Включно із націоналістичною Українською Народною Партією (УНП), створеною М.Міхновським. До того, як російські комуністи та німецькі нацисти поставили «свято праці» на службу своїм ідеологіям, українські націоналісти виводили українців 1 травня на демонстрації, але виключно під синьо-жовтими прапорами. За право українських робітників на власну українську державу.

Чеський Нобель: Ярослав Сейферт

Телеведучий державного телебачення Чехословаччини, сидячи на невиразному блакитному тлі в студії, так само невиразно вичавив з себе повідомлення: «Сьогодні в Стокгольмі вручили Нобелівську премію з літератури також народному митцеві Ярославові Сейферту». Надворі був 1984 рік, і реверанс Нобелівського комітету в бік письменника соціалістичної Чехословаччини був для пізньо-тоталітарного режиму радше проблемою, ніж визнанням