Російський суд залишив у силі вирок історику Юрію Дмитрієву

Юрія Дмитрієва переслідують в Росії за дослідження сталінських репресій та збереження історичної пам'яті

Про це повідомив Центр громадянських свобод.

 

Юрій Дмитрієв багато років шукав розстрільні поховання та укладав списки тисяч убитих людей, у тому числі - представників українського розстріляного відродження. Саме завдяки йому світ дізнався про те, як загинули Лесь Курбас, Микола Куліш, Микола Зеров, Валер'ян Підмогильний та інші українські генії. Дмитрієв сам виявив урочище Сандармох в Карелії, де були таємно вбиті в'язні Соловецького табору особливого призначення. Завдяки йому на цьому місці були проведені наукові роботи, а після - зведені меморіали.

Однак, радянський репресивний режим відродився в особі путінського режиму в Росії. Історія радянських репресій знову стала повторюватися, а вчені, що розкривали страшні злочини - знову піддаються переслідуванням.

Стосовно Юрія Дмитрієва було порушено абсурдну кримінальну справу за статтею про насильство над прийомною дочкою. Саме такі звинувачення були вибрані не випадково. Мета цієї кримінальної справи - брудний наклеп і дискредитація не тільки самого Дмитрієва, а й його історичних робіт, а також об'єднання Меморіал, яке, крім іншого, займається дослідженням сталінських репресій. Справу Дмитрієва активно використовували російські пропагандисти на ТБ, зокрема, у контексті дискредитації всіх російських правозахисників та істориків.

Влітку 2020 року, напередодні вироку Дмитрієву, український Центр громадянських свобод запустив онлайн акцію #UkraineStandWithDmitriev на підтримку історика. В акції солідарності взяли участь безліч українських активістів, істориків, вчених і політиків. У Верховній Раді України пролунала заява групи депутатів на підтримку і солідарність з Юрієм.

Незважаючи на це, російський суд спочатку виніс обвинувальний вирок історику і відправив його в колонію на 3,5 роки, а потім, в апеляції, яку подала сторона захисту, і зовсім збільшив термін до безпрецедентних 13 років позбавлення волі. Таке рішення, фактично, можна назвати смертним вироком для 65 річного вченого.

Сьогодні колегія з трьох суддів на чолі з Сергієм Жерновим залишила касаційну скаргу без задоволення. Після оголошення в залі пролунали крики "Ганьба і люстрація!". Адвокат Віктор Ануфрієв сказав журналістам, що вирок буде оскаржений у Верховному суді. На його думку, "в правовій державі такого вироку бути не може".

Теми

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.