У Запоріжжі знайшли менонітський Меморіал Сторіччя

16 березня 2021 року співробітниками Національного заповідника «Хортиця» було вилучено й транспортовано постамент Меморіалу Сторіччя, встановлений менонітською громадою Хортицьких колоній у 1890 році.

Про це "Історичній правді" повідомив співробітник Національного заповідника Максим Штатський.

 
фото: Максим Штатський

Насправді артефакт було виявлено 11 березня, проте для його викопування, підйому та перевезення спершу треба було підготувати технічно-виробничу базу.

Щодо історії пошуків. Приблизно 2011 року було виявлено, що на перетині трьох основних вулиць колонії Хортиця знаходився величезний стелоподібний монумент (постамент, тумба, п'ятисекційна стела), котрий був огороджений залізним парканом та довкола котрого було висаджено декоративні бузкові кущі. Автор Меморіалу – каменяр Гайнріх Гамм (1848-1928).

Тобто, даний пам'ятник відігравав значну історичну, меморіальну та естетичну роль. Насправді джерельна база, на котрій ґрунтувались пошуки виявилась крайньо обмеженою. Зокрема, це були короткі примітки в пару речень, три статті з іноземних журналів, коло трьох-чотирьох фото і доволі нечіткі перекази місцевих жителів.

 

Відомо, що 1938 року співробітники НКВД, разом з винайнятими ними робітниками розібрали Меморіал, котрий складається з постаменту, тумби та п'яти секцій стели, й закопали його неподалік. У часи німецько-радянської війни, тобто 1942 року, місцева громада віднайшла пам'ятник та встановила його на первісному місці. Восени 1943 року, коли евакуювалися жителі менонітського походження, Меморіал бачили востаннє. Тобто. Востаннє у чітко зафіксованих джерелах.

Проте, у видатній книзі канадського дослідника Руді Фрізена "Менонітська архітектура" було знайдено невелике чорно-біле фото 2004 року, на котрому вгадувався постамент від Меморіалу. Та через якість фото й відсутність детальних коментарів широкої інформативністю воно не мало.

Звернувшись до автора праці було отримано інформацію, що дане фото йому надала канадська туристка, котру під час екскурсії Хортицею підводили до постаменту. Проте нині ця жінка дуже літнього віку й за станом здоров'я повідомити точного місця зйомки не може.

Загалом існувало кілька версій зникнення артефакту: був демонтований самими менонітами й закопаний в таємному місці, був вивезений під час евакуації, був цілковито знищений після війни радянською владою.

Також перевірялась похідна версія. Тобто, що пам'ятник разом з подібними стелами перших поселенців Гепнера та Барча, знаходиться в Канаді. Проте, за сприяння канадських колег, дана гіпотеза була повністю спростована.

Але, в одній з краєзнавчих праць було виявлено рукописну примітку автора що "…в 1889 році на вшанування сторіччя з моменту переселення сюди німців-колоністів поселяни встановили пам'ятник Катерині ІІ з написом: "Імператриці Катерині ІІ, вдячні меноніти". Знесений у 1950 році". Тобто, не зважаючи на явну помилку, було висловлено припущення, що пам'ятник пережив війну й був демонтований вже після неї.

Надалі, на рівні чуток та переказів, стало відомо про невідомі будівельні роботи в районі, прилеглому до первісного місця перебування Меморіалу.

Також, порівняно нещодавно, місцевими краєзнавцями було розпочато дискусію щодо локалізації постаменту на фото 2004 року. У висновку виявилось, що це окраїна порожньої території, що була прилеглою до місця де стояв пам'ятник. Проте, при попередньому обстеженні учасниками дискусії артефакту знайдено не було.

Але, 11 березня, в процесі практичного опрацювання підстав для планування дослідницької експедиції на ще один перспективний об'єкт, пов'язаний з менонітською спадщиною Хортиці, було проведено поверхневе обстеження вищенаведеної території та виявлено об'єкт квадратної форми, вкопаний в землю.

Визначивши, що даний предмет виготовлений з обробленого граніту та за розмірами може бути саме постаментом від 7-метрового меморіалу, розпочато чорнову розчистку кута артефакту. І саме кутові частини мали декоративні елементи підквадратної форми. Враховуючи фотосвідчення було відомо, що постамент містить написи на всіх чотирьох сторонах, проте, ближче до нижнього краю. Тому, розчистивши одну з сторін на глибину коло 40 сантиметрів, було виявлено кириличні літери "ВЪ ПА…".

Далі, домовившись з керівництвом НЗ "Хортиця", співробітниками відділу археології та оператором крана-маніпулятора, було визначено дату вилучення артефакту. За безпосередньої допомоги Кривоносова С.Г. та Кобалія Р.Б. постамент було розчищено й підготовлено до вилучення.

Надалі знахідну було доправлено до місця зберігання колекції надгробків Хортицького кладовища, де її буде детально досліджено та відреставровано.

Щодо пошуків решти складових Меморіалу, то вони продовжуються. В разі гіпотетичної неможливості їх пошуків є ідея утворити фонд, завдяки котрому буде виготовлено гранітну копію.

Життя з тавром "Молодої гвардії": доля українки, якій відвели роль зрадниці в ідеологічному романі

"Я хочу, щоб ми були разом на небесах", – сказав у концтаборі хлопець дівчині. Їх повінчав католицький священик Антон Куява. Це сталося під час повстання політичних в'язнів у Кенгірі в ГУЛАГу. Щастя бути разом у закоханих тривало менше двох місяців, а точніше – 42 дні. Однак любов не терпить обмежень, і на війну їй байдуже – вона творить диво народження нового життя й апріорі перемагає. У Києві живе витвір їхньої любові – донька Олена Бондаренко.

Чорний понеділок Корюківки

1-2 березня 1943 року чернігівська Корюківка пережила моторошні години знищення: кілька тисяч дітей, жінок, стариків без суду і слідства були методично розстріляні-спалені. Люди до останньої фатальної миті не вірили, що будуть покарані у такий жахливий спосіб за чиїсь дії, вони казали губителям : "Паночки, ми нічого поганого вам не зробили, це якась помилка..." І падали на землю, як снопи, скошені кулями.

Василю Листовничому – 150 років. Доля архітектора та його нащадків

Інженер та архітектор Василь Листовничий встиг попрацювати на уряд УНР – обіймав посаду будівничого Комісаріату в справах Київської шкільної округи. А ще був self-made man, який сам себе зробив і сам заробив на знамениту садибу у Києві на Андріївському, 13. І головне – виховав чудових нащадків. Він загинув від рук більшовиків у 1919-му. Ані точна дата, ані обставини його смерті достеменно невідомі.

Дарія Ребет. Розшукати й викрасти у Відні

На тлі гучної історії з намагань спершу викрасти, а згодом і вбити у 1957 році в Мюнхені одного з провідних діячів ОУН Лева Ребета дещо в тіні дослідників залишилося питання про те, як чекісти здійснювали оперативну розробку його дружини. А інтерес до неї був не менший, а то навіть і більший через її неабияку харизму, освіченість, уміння відстоювати свою принципову позицію та викладати її в публічних дискусіях і на папері, авторитет і, зрештою, місце в ієрархії ОУН. Адже Дарія Ребет була єдиною жінкою-членом Проводу ОУН.