Син литовського князя Гедиміна міг заснувати давній замок на Тернопільщині – історик

Оприлюднено нову версію спорудження замку у найстарішому місті Тернопільщини – княжій Теребовлі, перша згадка про яку датована 1097 роком. Його будівничим міг бути син литовського князя Гедиміна.

Про це кореспонденту Укрінформу розповіла науковий співробітник Національного заповідника "Замки Тернопілля" Галина Кобаса.

 

"Традиційно, історичні джерела вказують, що серед міст і замків, які здобув восени 1349 року польський король Казимир ІІІ Великий, згадується і замок у Теребовлі. Отже, логічно, на той час твердиня вже була і, зрозуміло, спорудили її значно раніше, до Казимирового походу, коли Руським князівством володів Любарт.

Він, великий князь Волинський, Луцький, Володимирський, Любарський, Крем'янецький, Галицький – останній самостійний правитель Галицько-Волинської держави. Представник литовської династії Гедиміновичів був сином великого князя литовського Гедиміна.

Таким чином, де-юре власником Теребовлі в 1340-1349 роках був Любарт (в хрещенні Дмитро) Гедимінович", – зазначила Кобаса.

За її словами, з великою вірогідністю можна припустити, що фундаторами чи будівничими замку в Теребовлі могли бути як Любарт-Дмитро, так і його племінник Олександр (син рідного брата Коріата-Михайла).

А якщо врахувати подібність мисових замків у Луцьку і Теребовлі, то можна дійти висновку, що саме Гедиміновичі будували фортецю в "післякняжій" Теребовлі.

За матеріалами Національного заповідника "Замки Тернопілля", першим укріпленим замком у Теребовлі була дерев'яна фортеця. Саме з нею пов'язані імена теребовлянського князя Василька, якого 1097 року підступно захопив і осліпив київський князь Святослав Ізяславович.

У 1241 році теребовлянський замок, як і десятки інших галицьких фортець, зруйнували війська Батия. З 1349 року місто і замок у складі Польського королівства і фортеця як його форпост починає перебудовуватися і впорядковуватися.

Теребовлянський замок пережив низку штурмів з боку турецько-татарських завойовників. Унаслідок боїв замок був значно пошкоджений. 1594 року теребовлянську фортецю за допомогою міщан захопили повсталі загони Северина Наливайка.

На початку ХVІІ ст. замку судилося пережити своє друге народження. 1631 року місцевий староста Олександр Балабан зводить на замковій горі нову грандіозну кам'яну фортецю, руїни якої збереглися до наших днів. Ця споруда витримала низку наступів.

У 1648 році замок узяли війська Богдана Хмельницького. Напади ординців в 1673, 1675 (під командуванням Ібрагіма Шишмана), в 1687, 1688 роках мали для фортеці жахливі наслідки. Вона була настільки зруйнована, що більше не піднялася з руїн. Але і сьогоднішній огляд древньої твердині над річкою Гнізною дає змогу уявити, якою вона була в часи своєї могутності.

Словацьке національне питання та чехословацький військовий рух в Україні у 1914-1918 роках

Словаки – давні сусіди українців. Поміж Україною та Словацькою Республікою існує спільний кордон – 97 км. Водночас, про словацьку історію та культуру в Україні мало хто знає. У більшості літератури, яка виходила на території Російської імперії, словаки вважались частиною чеського народу, який мешкає в Угорському королівстві Австро-Угорської монархії. У статистичних даних про населення України, зібраних на межі ХІХ – ХХ століть, відображена змішана інформація про чехів та словаків

«…Попереду заслін із жінок і дітей»: грецькі антифашисти проти Британії

На початку березня 2014 року російське керівництво скликало пресконференцію, присвячену подіям в Україні. Відповідаючи на запитання про можливість війни з сусідньою державою, Владімір Путін заявив: «Якщо ми ухвалимо таке рішення, то тільки для захисту українських громадян. І нехай спробує будь-хто з числа військовослужбовців стріляти у своїх людей, за якими ми стоятимемо позаду, не попереду, а позаду. Хай вони спробують стріляти у жінок і дітей!». Утім, у застосуванні подібної тактики росіяни не були першими. У Другу світову війну її використовували грецькі антифашисти. Але не проти нацистів, а проти британської армії.

План «Барбаросса». Що думали військові Гітлера?

Хоча було зрозуміло, що однією з головних причин нападу на Радянський Союз було прагнення здобути запаси (передусім нафту), яких бракувало німцям, без відповіді залишалося головне питання: чи мали вони ресурси, щоб здобути ресурси, яких прагнули? Одне слово: чи їхні бажання не перевищували здатність їх задовільнити? Урешті-решт, Гітлер так ніколи й не визнав цього недоліку плану «Барбаросса». Він хотів швидкої війни, щоб отримати доступ до сировини й землі, але сировина, яку він хотів мати найбільше (нафта), була неймовірно далеко.

«Антирадянський» Лифар

Ім’я Лифаря було заборонене на батьківщині протягом довгого часу, а його численні теоретичні праці з історії балету та хореографії не перекладалися російською та не видавалися у СРСР, не дивлячись на високий рівень радянського балету та його популярність як серед партеліти, так і пересічних радянських громадян. Проте йому вдалося (хоча, звісно, він поняття не мав про це) потрапити до секретного радянського видання – «методички» КҐБ 1968 року «Використання можливостей Радянського комітету з культурних зв’язків з співвітчизниками за кордоном у розвідувальній роботі».