Син литовського князя Гедиміна міг заснувати давній замок на Тернопільщині – історик

Оприлюднено нову версію спорудження замку у найстарішому місті Тернопільщини – княжій Теребовлі, перша згадка про яку датована 1097 роком. Його будівничим міг бути син литовського князя Гедиміна.

Про це кореспонденту Укрінформу розповіла науковий співробітник Національного заповідника "Замки Тернопілля" Галина Кобаса.

 

"Традиційно, історичні джерела вказують, що серед міст і замків, які здобув восени 1349 року польський король Казимир ІІІ Великий, згадується і замок у Теребовлі. Отже, логічно, на той час твердиня вже була і, зрозуміло, спорудили її значно раніше, до Казимирового походу, коли Руським князівством володів Любарт.

Він, великий князь Волинський, Луцький, Володимирський, Любарський, Крем'янецький, Галицький – останній самостійний правитель Галицько-Волинської держави. Представник литовської династії Гедиміновичів був сином великого князя литовського Гедиміна.

Таким чином, де-юре власником Теребовлі в 1340-1349 роках був Любарт (в хрещенні Дмитро) Гедимінович", – зазначила Кобаса.

За її словами, з великою вірогідністю можна припустити, що фундаторами чи будівничими замку в Теребовлі могли бути як Любарт-Дмитро, так і його племінник Олександр (син рідного брата Коріата-Михайла).

А якщо врахувати подібність мисових замків у Луцьку і Теребовлі, то можна дійти висновку, що саме Гедиміновичі будували фортецю в "післякняжій" Теребовлі.

За матеріалами Національного заповідника "Замки Тернопілля", першим укріпленим замком у Теребовлі була дерев'яна фортеця. Саме з нею пов'язані імена теребовлянського князя Василька, якого 1097 року підступно захопив і осліпив київський князь Святослав Ізяславович.

У 1241 році теребовлянський замок, як і десятки інших галицьких фортець, зруйнували війська Батия. З 1349 року місто і замок у складі Польського королівства і фортеця як його форпост починає перебудовуватися і впорядковуватися.

Теребовлянський замок пережив низку штурмів з боку турецько-татарських завойовників. Унаслідок боїв замок був значно пошкоджений. 1594 року теребовлянську фортецю за допомогою міщан захопили повсталі загони Северина Наливайка.

На початку ХVІІ ст. замку судилося пережити своє друге народження. 1631 року місцевий староста Олександр Балабан зводить на замковій горі нову грандіозну кам'яну фортецю, руїни якої збереглися до наших днів. Ця споруда витримала низку наступів.

У 1648 році замок узяли війська Богдана Хмельницького. Напади ординців в 1673, 1675 (під командуванням Ібрагіма Шишмана), в 1687, 1688 роках мали для фортеці жахливі наслідки. Вона була настільки зруйнована, що більше не піднялася з руїн. Але і сьогоднішній огляд древньої твердині над річкою Гнізною дає змогу уявити, якою вона була в часи своєї могутності.

"Ми створюємо культуру пам’яті в Україні", - Гаяне Авакян

Інтерв’ю зі співзасновницею Платформи пам’яті "Меморіал" Гаяне Авакян для Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

Перешкодити єднанню ОУН із сіоністами. "Активні заходи" кдб

На початку 1970-х років із закордонних резидентур кдб срср надійшла низка документів, у яких зверталася увага на нову тенденцію в середовищі емігрантських центрів. Йшлося про те, що оунівці і сіоністи, попри здавалося б ідеологічні та інші розбіжності, почали об’єднуватися для спільної боротьби проти політики срср. Про те, як кдб намагався перешкодити такому єднанню, розповідають розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України.

Полон як тінь війни

Українська історія нерозривно пов'язана з війнами й боротьбою за незалежність. В усіх цих конфліктах українці опинялися в полоні: від часів визвольних змагань початку ХХ століття до сучасної війни проти Росії. Тема полону є не лише правовою чи військовою проблемою, а й історико-культурним дзеркалом епохи: вона відображає стан гуманістичних цінностей, культуру дотримання міжнародних норм і характер політичних режимів.

Тімоті Снайдер: Глобальна ініціатива у пошуках історичної правди

"Історія не є воюючою стороною. Завдання будь-якої серйозної історії, включно з таким проєктом як цей, — дійти до правди. А правда завжди цікавіша за міф. Правда демократична в той спосіб, у який міф бути не може, бо міф вимагає покори, міф вимагає відсутності сумнівів. Історична правда нагадує нам, що життя — це не стільки впевненість у чомусь хибному, скільки постійно зростаюче знання про різні речі, які можуть бути правдивими. Тому я не сумніваюся, що наприкінці цього проєкту люди в Україні і по всьому світі, будуть набагато краще підготовлені до боротьби з російською пропагандою, ніж зараз".