Син литовського князя Гедиміна міг заснувати давній замок на Тернопільщині – історик

Оприлюднено нову версію спорудження замку у найстарішому місті Тернопільщини – княжій Теребовлі, перша згадка про яку датована 1097 роком. Його будівничим міг бути син литовського князя Гедиміна.

Про це кореспонденту Укрінформу розповіла науковий співробітник Національного заповідника "Замки Тернопілля" Галина Кобаса.

 

"Традиційно, історичні джерела вказують, що серед міст і замків, які здобув восени 1349 року польський король Казимир ІІІ Великий, згадується і замок у Теребовлі. Отже, логічно, на той час твердиня вже була і, зрозуміло, спорудили її значно раніше, до Казимирового походу, коли Руським князівством володів Любарт.

Він, великий князь Волинський, Луцький, Володимирський, Любарський, Крем'янецький, Галицький – останній самостійний правитель Галицько-Волинської держави. Представник литовської династії Гедиміновичів був сином великого князя литовського Гедиміна.

Таким чином, де-юре власником Теребовлі в 1340-1349 роках був Любарт (в хрещенні Дмитро) Гедимінович", – зазначила Кобаса.

За її словами, з великою вірогідністю можна припустити, що фундаторами чи будівничими замку в Теребовлі могли бути як Любарт-Дмитро, так і його племінник Олександр (син рідного брата Коріата-Михайла).

А якщо врахувати подібність мисових замків у Луцьку і Теребовлі, то можна дійти висновку, що саме Гедиміновичі будували фортецю в "післякняжій" Теребовлі.

За матеріалами Національного заповідника "Замки Тернопілля", першим укріпленим замком у Теребовлі була дерев'яна фортеця. Саме з нею пов'язані імена теребовлянського князя Василька, якого 1097 року підступно захопив і осліпив київський князь Святослав Ізяславович.

У 1241 році теребовлянський замок, як і десятки інших галицьких фортець, зруйнували війська Батия. З 1349 року місто і замок у складі Польського королівства і фортеця як його форпост починає перебудовуватися і впорядковуватися.

Теребовлянський замок пережив низку штурмів з боку турецько-татарських завойовників. Унаслідок боїв замок був значно пошкоджений. 1594 року теребовлянську фортецю за допомогою міщан захопили повсталі загони Северина Наливайка.

На початку ХVІІ ст. замку судилося пережити своє друге народження. 1631 року місцевий староста Олександр Балабан зводить на замковій горі нову грандіозну кам'яну фортецю, руїни якої збереглися до наших днів. Ця споруда витримала низку наступів.

У 1648 році замок узяли війська Богдана Хмельницького. Напади ординців в 1673, 1675 (під командуванням Ібрагіма Шишмана), в 1687, 1688 роках мали для фортеці жахливі наслідки. Вона була настільки зруйнована, що більше не піднялася з руїн. Але і сьогоднішній огляд древньої твердині над річкою Гнізною дає змогу уявити, якою вона була в часи своєї могутності.

«Скеля трьох чекістів». Як УПА боролась із НКВД на Буковині

23 вересня 1944 року повстанці в Путильському районі Чернівецької області із засідки ліквідували заступника начальника обласного НКҐБ та заступника начальника обласного НКВД, керівника обласної медичної служби НКВД, а також заступник начальника 2-го батальйону Внутрішніх Військ НКВД, який командував районним гарнізоном. Згодом через натиск повстанців районна радянська влада відступила із райцентру Путила у віддалене село Селятин, затрималася тут лише 5 днів, покинула район та через територію Румунії відступила до райцентру Сторожинець. Кілька місяців в районі панували повстанці.

Справа капітана. За що сидів легендарний «динамівець» Костянтин Щегоцький

У різноманітних рейтингах найкращих українських футболістів усіх часів неодмінно буде це ім’я — Костянтин Щегоцький. Улюбленець київських уболівальників 1930-х, капітан «Динамо», перший в Україні гравець-орденоносець — це все про нього.

«Не Арґус, ні Гелена, ні Марія Маґдалена»: вибираємо та їмо сир по-середньовічному

Середньовічна кухня – це не лише екстравагантні страви на кшталт павича, міног чи лебедя у соусі з власної крові. Якими б дивними не видавались нам інколи люди середньовіччя, їх меню не надто відрізнялось від нашого. Пропонуємо вам уривок, де історикиня й авторка книги «Від бобра до фазана: їжа західноєвропейського Середньовіччя» Стефанія Демчук розповідає про шлях на середньовічний стіл сиру, без якого і сьогодні ми не можемо уявити свою повсякденність

«Польська» ідентичність і російське самодержавство

У перші десятиліття ХІХ століття Санкт-Петербург негласно визнавав польський характер Правобережної України, як і всіх інших територій, анексованих у Речі Посполитої. Чиновники найвищого рангу навіть використовували відповідну термінологію на кшталт: "польські губернії" чи "польські землі", причому як в усному мовленні, так і в офіційному діловодстві. Після Листопадового повстання 1831 – 1832 років ситуація кардинально змінилася: російське самодержавство розпочало тотальний наступ на "польську" ідентичність. Комплекс заходів, до якого протягом наступних десятиліть вдалася російська влада, без перебільшення, можна назвати репресіями в економічній, релігійній і гуманітарній сферах. Йдеться про русифікацію польської культури, переслідування католицької церкви, політичний тиск, заборону освіти рідною мовою, декласацію та асиміляцію шляхти.