УІНП зробив заяву про заходи у Гуті Пеняцькій

«Пам’ять про жертв потребує правди і поваги, а не маніпуляцій і партійних мітингів» – УІНП про пам’ятні заходи у Гуті Пеняцькій

Заява Українського інституту національної пам'яті оприлюднена 6 березня на сайті установи:

 


28 лютого 2021 року у Бродівському районі Львівської області, за участю високопосадовців Республіки Польща, відбулися традиційні меморіальні заходи на місці знищеного у роки Другої світової війни села Гута Пеняцька. Шану загиблим віддали також представники органів місцевого самоврядування та органів державної влади України. З боку Української Держави не було жодних перешкод у проведенні масового меморіального заходу, оскільки уряд, зокрема Український інститут національної пам'яті, стоїть на позиції, що усі жертви мають незаперечне та невід'ємне право на вшанування пам'яті незалежно від національності та віросповідання.

На жаль, попри відкриту та послідовну позицію України, з року в рік ми спостерігаємо політизацію сумних роковин, що на наших очах перетворюються на польський партійний мітинг. Український інститут національної пам'яті переконаний, що на таких меморіальних заходах не повинно бути місця інструменталізації історії, необгрунтованим звинуваченням та розпалюванню міжнаціональної ворожнечі.

Вбивці мешканців Гути Пеняцької, згідно зафіксованих свідчень, говорили різними мовами. Вони мають імена, які повинні бути названі за результатами неупередженого історичного дослідження. Сьогодні ж ми бачимо, як відповідальність зі справжніх організаторів та виконавців злочину перекладається на абстрактних "українських вояків" та "українських націоналістів".

Ситуація довкола меморіалізації трагедії Гути Пеняцької чітко вказує на необхідність фахового дослідження цього злочину не лише на підставі усних свідчень, але й на основі архівних документів. Нещодавно, 1-2 березня, в Україні згадували роковини іншого нацистського злочину – знищення села Корюківка на Чернігівщині. Тривалий час організатори та виконавці цієї каральної акції проти мирного населення були невідомі, аж поки не були відкриті та досліджені архівні документи. Ми переконані, що імена відповідальних за вбивство цивільного населення у Гуті Пеняцькій ще будуть оприлюднені істориками.

Водночас неприпустимо проголошувати колективну відповідальність цілих націй чи груп, тим паче без надійного опертя на конкретні та достовірні історичні факти. Як і неприпустимо призначати відповідальними за серйозні злочини минулого будь-кого лише на догоду поточному політичному моментові. Подібна неповага до історії та права є також наругою над пам'яттю жертв, адже слугує збуренню та сум'яттю замість того, щоб спонукати до з'ясування всіх обставин справи і проголошення правди про обставини загибелі людей.

Ще раз наголошуємо: ми усіляко підтримуємо вшанування всіх жертв злочинів минулого, чесний діалог про складні сторінки історії, але послідовно протистоятимемо політизації та інструменталізації історичних фактів. Пам'ять про жертв потребує правди і поваги, а не маніпуляцій і партійних мітингів.

У секторі «проблем ідеологічної боротьби»: історики та «перебудова»

Нині це Інститут історії України, а тоді слова "Україна" в назві інституту не було. Навіть у цьому в СРСР вбачали небезпеку. Всі спілкувалися російською, лише в одному відділі, де вивчали козаччину, українською. А аспірант Діма Табачник (який потім двічі у Януковича був міністром), ідучи до курилки повз цей відділ, казав: "Цвірінькають там цією українською"

Бабин Яр: гібридні контексти Сергія Лозниці

Мабуть, головною зіркою антиукраїнського шабашу, влаштованого цього року Меморіальним центром Голокосту «Бабин Яр» на багатостраждальних кістках його жертв, став кінорежисер Сергій Лозниця зі своїм фільмом «Бабин Яр. Контекст».

Валєр Бондар. Харківський літмузей. Середовище дев'яностих

Валєр Бондарь – «гуру і навчитель» Сергія Жадана, митець, який об'єднував творчу еліту не тільки в Харкові. Саме у майстерні Бондаря в ЛітМузеї виникло українське середовище неформалів ранніх 1990-х. Його рукою з кінця вісімдесятих – початку дев’яностих карбувалась в харківському просторі графіка перших кроків боротьби за самостійну, стильну і самодостатню Україну. І у дев’яності довкола Бондаря в Харківському ЛітМузеї сформувалося вільне від радянських кліше і провінційних комплексів мистецьке середовище

«…з крісом у руках, з пером чи живим словом» спадщина Євгена Побігущого

За життя Є. Побігущого-Рена його дописи в еміграційній пресі, передмови до окремих військознавчих студій, відгуки й рецензії на видання українською й чужими мовами, спогади, завуальовані псевдом «Євген Беркут», а виступи і вибрані доповіді – й поготів, ніколи не були зібрані під однією обкладинкою. З огляду на це у рік 120-ліття Є. Побігущого-Рена настав найвищий час подати сучасному українському читачеві його вибрані публікації, рукописи, виступи і листування.