У Китаї знайшли скам’янілості літаючого динозавра, який мав «руки», схожі на людські

Птерозаври, що жили в мезозойську еру — це перші відомі хордові тварини, здатні до механічного польоту. У Китаї знайшли скам’янілості одного з підвидів цього динозавра і встановили, що він не лише вмів літати, але й мав протиставлений палець кисті на передніх лапах, який допомагав видиратися на дерева та ловити здобич.

Про відкриття йдеться в науковому журналі Current Biology.

 
Джерело: Chuang Zhao / Cell

Відкритий вид належить до родини птерозаврів Darwinopterus, яка була відкрита у 2010 році в китайській провінції Ляонін — її назвали на честь біолога Чарльза Дарвіна.

Науковці проаналізували будову кисті на скам'янілості та встановили, що ця рептилія — найдавніша з тварин, що має долоні, подібні до людських та мавпячих. Підвид назвали Kunpengopterus antipollicatus, що буквально означає "протиставлений великий палець руки". Неформально його прозвали мавподактилем.

Вважається, що протиставлений великий палець цього птерозавра — результат пристосування до лісистих умов юрського періоду на території сучасного Китаю. Всього на передніх лапах у нього три пальці, один з яких протиставлений, однак механізм будови кисті геть не схожий на той, що у приматів.

Великий палець Kunpengopterus antipollicatus схожий на той, що мають на ногах птахи. Аналіз будови кисті птерозавра говорить про те, що вона мала розвинену хапальну функцію — допомагала рептилії вправно пересуватися по гілках дерев та брати їжу.

Середовище проживання китайських птерозаврів було наближене до субтропічного лісу, де водилися безліч тварин, пристосованих до існування на деревах в умовах вологого, теплого клімату. Саме на них міг полювати птерозавр за допомогою своїх "рук".

Науковці зазначають, що Kunpengopterus antipollicatus, як найдавніша тварина, що має справжній протиставлений палець на "руках", продовжує давати неочікувану інформацію про еволюційну історію птерозаврів.

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.