Музей Майдану пропонує визнати нацпам’яткою алею Героїв Небесної Сотні

Музей Революції гідності розробив облікову документацію (паспорт) на алею Героїв Небесної Сотні з метою зміни її категорії з місцевого на національне значення.

Про це повідомляє пресслужба музею.

 

"Матеріал напрацьовували впродовж 2019-2020 років. Інформація, зазначена у документації щодо частини охоронних об'єктів, внесена на основі матеріалів, наданих слідчими. У березні 2021 року паспорт підписано в Департаменті охорони культурної спадщини КМДА та направлено до Міністерства культури та інформаційної політики України", - ідеться в повідомленні.

Як зазначається, згідно із законодавчою процедурою, цю облікову документацію тепер у МКІП повинна вивчити Експертна комісія з розгляду питань занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України та ухвалити відповідне рішення про зміну категорії пам'ятки.

"Враховуючи велике історико-культурне значення Революції гідності та значний суспільний інтерес до цього питання, сподіваємося, що МКІП оперативно надасть цій революційній пам'ятці статус національної.

Епіцентр протестних подій у центрі Києва став пам'яткою історії місцевого значення ще у 2014 році завдяки громадській ініціативі "Музей Майдану". Нині алея Героїв Небесної Сотні потребує підвищення рівня охорони, оскільки є складовою національного меморіально-музейного комплексу", – наголосив генеральний директор Національного музею Революції гідності Ігор Пошивайло.

Три мільйони з обмовкою «понад»

Методика й практика підрахунку загиблих у Червоній армії має численні вади. За час німецько-радянської війни ця процедура неодноразово змінювалася. Обрахунок бойових утрат тривав упродовж майже всього повоєнного десятиліття… Тому остаточні цифри визначити практично неможливо

«…Попереду заслін із жінок і дітей»: грецькі антифашисти проти Британії

На початку березня 2014 року російське керівництво скликало пресконференцію, присвячену подіям в Україні. Відповідаючи на запитання про можливість війни з сусідньою державою, Владімір Путін заявив: «Якщо ми ухвалимо таке рішення, то тільки для захисту українських громадян. І нехай спробує будь-хто з числа військовослужбовців стріляти у своїх людей, за якими ми стоятимемо позаду, не попереду, а позаду. Хай вони спробують стріляти у жінок і дітей!». Утім, у застосуванні подібної тактики росіяни не були першими. У Другу світову війну її використовували грецькі антифашисти. Але не проти нацистів, а проти британської армії.

План «Барбаросса». Що думали військові Гітлера?

Хоча було зрозуміло, що однією з головних причин нападу на Радянський Союз було прагнення здобути запаси (передусім нафту), яких бракувало німцям, без відповіді залишалося головне питання: чи мали вони ресурси, щоб здобути ресурси, яких прагнули? Одне слово: чи їхні бажання не перевищували здатність їх задовільнити? Урешті-решт, Гітлер так ніколи й не визнав цього недоліку плану «Барбаросса». Він хотів швидкої війни, щоб отримати доступ до сировини й землі, але сировина, яку він хотів мати найбільше (нафта), була неймовірно далеко.

«Антирадянський» Лифар

Ім’я Лифаря було заборонене на батьківщині протягом довгого часу, а його численні теоретичні праці з історії балету та хореографії не перекладалися російською та не видавалися у СРСР, не дивлячись на високий рівень радянського балету та його популярність як серед партеліти, так і пересічних радянських громадян. Проте йому вдалося (хоча, звісно, він поняття не мав про це) потрапити до секретного радянського видання – «методички» КҐБ 1968 року «Використання можливостей Радянського комітету з культурних зв’язків з співвітчизниками за кордоном у розвідувальній роботі».