Підтримати український державний проєкт комплексної меморіалізації Бабиного Яру. ПЕТИЦІЯ

Група громадських активістів розмістила на сайті Київмісьради петицію «Ми вимагаємо підтримки українського державного проєкту комплексної меморіалізації Бабиного Яру»

26 квітня на сайті Київської міської ради з'явилась петиція щодо меморіалізації Бабиного Яру та гідного вшанування пам'яті його жертв.

Петиція має отримати 10 000 підписів протягом 90 днів (починаючи з 26.04.2021 р.),  щоби Київміськрада прийняла її до розгляду.

 

 

Повний текст петиції: 

Наближаються 80-ті роковини трагедії Бабиного Яру, де наприкінці вересня 1941 року за два дні нацистські окупанти розстріляли майже 34 тисячі євреїв – жителів Києва, а потім впродовж двох років окупації систематично вбивали та засипали землею людей різних національностей, а в 1943 році руками військовополонених відкопували та спалювали рештки тіл.

Жертвами нацистів, крім київських євреїв, стали також радянські військовополонені, роми, хворі психіатричної лікарні, учасники національного визвольного руху та комуністичного підпілля, православні священики, заручники й просто випадкові містяни. Всього, за різними оцінками, у Бабиному Яру за два роки окупації знайшли свою смерть близько 100 тисяч людей різного етнічного походження та релігійних переконань. А через 20 років, як страшна відповідь на намагання радянської влади стерти з лиця землі саму пам'ять про ці жертви, з Бабиного Яру зійшов вбивчий сель, спричинивши Куренівську катастрофу.

Трагедія Бабиного Яру є спільним болем усього українського народу, всіх етнічних, релігійних та соціальних груп, які становлять українську політичну націю. Але досі не вирішене питання про гідне вшанування жертв Бабиного Яру на рівні меморіального комплексу та музеїв.
Ми вважаємо неприпустимим віддавати процес формування державної політики пам'яті в чужі руки, передусім – країни-агресора Росії та її місцевих прибічників. Трагедія Бабиного Яру є частиною української національної пам'яті, тому її меморіалізація повинна відображати позицію всього українського народу, а не бути джерелом міжнаціонального та міжконфесійного розбрату, провокацій та способом реалізації ворожої пропаганди.

На жаль, київська влада не хоче бачити загрози, які несе з собою приватний російський проєкт (т. зв. Меморіальний центр Голокосту "Бабин Яр"), активно підтримує та рекламує його.

Водночас київська влада ігнорує наявність українського проєкту комплексної меморіалізації Бабиного Яру, розробленого Робочою групою Інституту історії України НАНУ на замовлення українського уряду (2017 р.).

Саме тому ми вимагаємо від керівництва Києва не підтримувати приватний російський проєкт (Меморіальний центр Голокосту "Бабин Яр") оскільки це суперечитиме законам, міжнародним угодам України та загальнолюдським моральним нормам, а замість цього — відкрити широке громадське обговорення державного українського проєкту комплексної меморіалізації Бабиного Яру та прийняти на його основі відповідні рішення до 80-х роковин трагедії.

Підтримати петицію можна за посиланням https://petition.kyivcity.gov.ua/petition/?pid=10562

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.

Антон Лягуша: «Зараз в Україні формується демократична пам’ять»

Інтерв’ю з Антоном Лягушею, кандидатом історичних наук, деканом факультету магістерських соціальних та гуманітарних студій Київської школи економіки (KSE) для Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.