Підтримати український державний проєкт комплексної меморіалізації Бабиного Яру. ПЕТИЦІЯ

Група громадських активістів розмістила на сайті Київмісьради петицію «Ми вимагаємо підтримки українського державного проєкту комплексної меморіалізації Бабиного Яру»

26 квітня на сайті Київської міської ради з'явилась петиція щодо меморіалізації Бабиного Яру та гідного вшанування пам'яті його жертв.

Петиція має отримати 10 000 підписів протягом 90 днів (починаючи з 26.04.2021 р.),  щоби Київміськрада прийняла її до розгляду.

 

 

Повний текст петиції: 

Наближаються 80-ті роковини трагедії Бабиного Яру, де наприкінці вересня 1941 року за два дні нацистські окупанти розстріляли майже 34 тисячі євреїв – жителів Києва, а потім впродовж двох років окупації систематично вбивали та засипали землею людей різних національностей, а в 1943 році руками військовополонених відкопували та спалювали рештки тіл.

Жертвами нацистів, крім київських євреїв, стали також радянські військовополонені, роми, хворі психіатричної лікарні, учасники національного визвольного руху та комуністичного підпілля, православні священики, заручники й просто випадкові містяни. Всього, за різними оцінками, у Бабиному Яру за два роки окупації знайшли свою смерть близько 100 тисяч людей різного етнічного походження та релігійних переконань. А через 20 років, як страшна відповідь на намагання радянської влади стерти з лиця землі саму пам'ять про ці жертви, з Бабиного Яру зійшов вбивчий сель, спричинивши Куренівську катастрофу.

Трагедія Бабиного Яру є спільним болем усього українського народу, всіх етнічних, релігійних та соціальних груп, які становлять українську політичну націю. Але досі не вирішене питання про гідне вшанування жертв Бабиного Яру на рівні меморіального комплексу та музеїв.
Ми вважаємо неприпустимим віддавати процес формування державної політики пам'яті в чужі руки, передусім – країни-агресора Росії та її місцевих прибічників. Трагедія Бабиного Яру є частиною української національної пам'яті, тому її меморіалізація повинна відображати позицію всього українського народу, а не бути джерелом міжнаціонального та міжконфесійного розбрату, провокацій та способом реалізації ворожої пропаганди.

На жаль, київська влада не хоче бачити загрози, які несе з собою приватний російський проєкт (т. зв. Меморіальний центр Голокосту "Бабин Яр"), активно підтримує та рекламує його.

Водночас київська влада ігнорує наявність українського проєкту комплексної меморіалізації Бабиного Яру, розробленого Робочою групою Інституту історії України НАНУ на замовлення українського уряду (2017 р.).

Саме тому ми вимагаємо від керівництва Києва не підтримувати приватний російський проєкт (Меморіальний центр Голокосту "Бабин Яр") оскільки це суперечитиме законам, міжнародним угодам України та загальнолюдським моральним нормам, а замість цього — відкрити широке громадське обговорення державного українського проєкту комплексної меморіалізації Бабиного Яру та прийняти на його основі відповідні рішення до 80-х роковин трагедії.

Підтримати петицію можна за посиланням https://petition.kyivcity.gov.ua/petition/?pid=10562

Українська культура у листівках і платівках діаспори

Українська листівка як засіб комунікації в українській повоєнній діаспорі представляє не тільки унікальне мистецьке явище, а як на мене, і мовну, лінгвістичну цінність. У час повоєнного тоталітаризму поштівки та музичні диски з українською музикою перетворилися на засіб підтримки рідних та близьких, як на поселеннях так і в Україні.

Останні форпости “русского міра” на Одещині

Останнім часом Україна завдяки наполегливій праці істориків, публіцистів, журналістів і блогерів розбірливіше дивиться на власну минувшину. Тепер без особливих зусиль середньостатистичний школяр “на пальцях” може пояснити, що Чорне море не копали древні “укри”, українську мову не вигадували в “австро-угорському генштабі”, Ленін не те, щоби не “зробив Україну”, а й узагалі тут ніколи не бував. І, найголовніше, як виявилося, не сучасні українські можновладці “переписують історію”. Її переписали радянські історики-фантасти, а нині їхню справу продовжують російські неоімперські пропагандисти.

Харківські адреси Миколи Міхновського

Де мешкав і працював Микола Міхновський у Харкові? Це важливе питання для належного вшанування пам’яті основоположника української незалежності (самостійності) досі належним чином не досліджене. В Харкові, зокрема, дотепер немає йому пам’ятника.

Молоде життя Євгена Побігущого-Рена

Незважаючи на польську займанщину, українське життя в Коломиї, зглядно у молоді, дуже активне і рухливе. Діють у місті два українські покоління – батьки молодих людей, і вони самі – нове покоління українських патріотів. Оці "молоді" страждають від програної боротьби батьків, їхнього сидіння і квиління про те, що треба змиритися з фактичним станом. Натомість молоді час від часу все голосніше ставлять своїм завданням визволення рідної землі від окупантів і загарбників, особливо ті, що вже воювали за Україну