До 30-річчя Незалежності України може з’явитися новий закон про гімн і прапор

В Україні готується новий законопроєкт про державні символи.

Про це повідомив перший заступник голови фракції "Слуга народу" Олександр Корнієнко на брифінгу після засідання Погоджувальної ради, передає кореспондент Укрінформу.

 

"Закон про державні символи готується. Я думаю, що найближчим часом будуть новини щодо нього. Він буде включати в себе певну кодифікацію існуючих постанов про гімн, прапор, закон про гімн", - сказав Корнієнко.

Він висловив сподівання, що відповідний закон буде ухвалено до 30-ї річниці Незалежності України.

Раніше, Перший заступник Голови Парламенту України Руслан Стефанчук розповів, що у першому розділі "Загальні положення" визначено види державних символів України, містяться положення щодо шанобливого ставлення до державних символів та їх публічного шанування, а також щодо національних зразків державних символів.

"Другий розділ "Державний Прапор України" містить опис Державного Прапора України; особливості та вимоги до його встановлення або підняття, особливості використання; а також положення щодо відзначення Дня Державного Прапора України.

Ми не оминули й питання особливостей встановлення або підняття Державного Прапора України одночасно з іншими прапорами: із Прапором (штандартом) Президента України, прапорами іноземних держав, їх об'єднань або із прапорами міжнародних організацій", — підкреслив Перший заступник Голови Верховної Ради України.

Як зазначив політик, третій розділ "Державний Герб України" потребуватиме комплексного напрацювання після визначення основних засад використання/розміщення великого та малого Державного Герба України.

"У четвертому розділі "Державний Гімн України" містяться опис Державного Гімну України, положення щодо його еталонної музичної редакції, порядку та особливостей виконання, а також щодо використання та трансляції.

Ми визначили, що Державний Гімн України з дотриманням вимог цього закону може бути використаний у музичних та інших творах мистецтва повністю або частково", — наголосив Руслан Стефанчук.

За його словами, п'ятий розділ "Правова охорона державних символів України" містить положення про правовий захист державних символів та відповідальність за порушення цього закону. Останній розділ "Прикінцеві і перехідні положення" потребує напрацювання після визначення змісту основної частини законопроекту.

Емісар ГКЧП. Таємні переговори в кабінеті у Кравчука

За версією Крючкова, Кравчук сам був ініціато­ром введення надзвичайного стану в кількох областях України. І шеф КГБ переконав його цього не робити. Те, що згадували Кравчук, Масик і генерал Шариков, у деталях збігалося. Версія Крючкова суперечила версії Варенникова, а вони обидві — суперечили тому, що роз­повідала решта присутніх у кабінеті Кравчука.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.

Міф та апологія Дмитра Яворницького

Дмитра Яворницького вважають чи не найбільш дослідженою постаттю серед українських істориків: за кількістю написаних про нього книжок, статей та знятих фільмів він йде пліч-о-пліч хіба що з Володимиром Антоновичем і Михайлом Грушевським. Парадокс Яворницького полягає в тому, що кількість написаного про нього прямо пропорційна зміфологізованості його життєпису.