В Україні понад 270 вулиць названо на честь Терешкової

В Україні налічується 278 топонімів на честь депутатки російської Держдуми, першої в світі космонавтки Валентини Терешкової, яка в березні 2014 року підтримала дозвіл вводу російських військ на територію України й окупацію Криму.

Про це йдеться в матеріалі журналіста Олександра Рудоманова, опублікованому у виданні "Лівий берег" передає "Новинарня".

 

Як відомо, 27 лютого 2014 року разом з іншими депутатами Держдуми Валентина Терешкова відвідувала Крим для "спілкування з жителями". Також вона активно підтримує політику президента РФ Володимира Путіна.

"На тимчасово окупованих територіях знаходиться 48 вулиць та провулків на честь Терешкової: 13 – в Луганській області, 14 – в Донецькій і 21 – в Криму. На неокупованій частині України вулиць на честь Терешкової є 230, найбільше – на Хмельниччині, Вінниччині та Одещині", – йдеться в статті.

Немає таких вулиць в трьох областях – Дніпропетровській, Луганській та Запорізькій.

Вулиця чи провулок імені Терешкової є у 30 містах, 22 селищах міського типу, п'яти селищах і у 173 селах.

"Схід і захід разом, як кажуть", – підсумовує Рудоманов і додає, що Терешкова підпадає під дію Закону "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки", бо у 1970-1990 роках була членом ревізійної комісії ЦК КПРС.

Зазначається, що найпоширенішою причиною не-перейменування було те, що міська рада не проголосувала за відповідне рішення, адже "не знайшлося голосів".

"Друга за поширеністю причина – депутати не знайшли голосів для перейменування на етапі топонімічної комісії. Наприклад, у Малині (Житомирщина) були подані пропозиції на топонімічні комісії для перейменування вулиці, але жоден із варіантів комісії та депутатам не підійшов.

Третя причина – місцеві мешканці проти перейменування на запропоновані назви вулиць. Наприклад, у Буську, що на Львівщині, жителі вулиць не змогли прийти до згоди щодо нової назви вулиці, і тому її не перейменували", – йдеться в статті.

Проте були й інші причини.

У Торецьку на Донеччині замість міської ради діє створена 12 травня 2017 року цивільно-військова адміністрація. Відповідно до чинного законодавства, ЦВА не має права видавати розпорядження щодо перейменування вулиць, адже це – повноваження виключно міської ради та ОДА.

Міська рада тодішнього Дзержинська, яка працювала до утворення ВЦА, вулицю Терешкової не перейменувала.

"У Сарнах Рівненської області рішення про перейменування приймали пакетом у 2016 році, але вулиці Терешкової у переліку не було, мабуть, про неї забули", – пише Рудоманов.

У місті Гнівань на Вінниччині "не було підстав для перейменування, бо місцеві чиновники не знайшли інформації про участь Терешкової у ревізійній комісії ЦК КПРС". Водночас на виконання декомунізаційного закону місцева рада перейменувала 36 вулиць.

У селі Городківка Крижопільського району наприкінці 2020 року планували перейменувати вулицю на честь Леоніда Каденюка, проте лише восьмеро з 22 депутатів підтримали таку ініціативу.

"Якщо людина була лише депутатом СРСР, то вона не підпадає під Закон про декомунізацію, бо це виборна особа. Але Валентина Терешкова у 1970-1990 роках була членом ревізійної комісії ЦК КПРС, а отже обіймала керівну посаду в вищих органах влади та управління СРСР, і тому підпадає під дію закону.

Окрім цього, Терешкова голосувала за анексію Криму, коли була депутатом шостого скликання Держдуми РФ. Ми надіслали звернення до місцевої влади Сміли, Куп'янська, Чугуєва, Подільська щодо потреби у перейменуванні вулиці на честь Терешкової", – розповів начальник відділу аналізу державотворення Українського інститут національної пам'яті Богдан Короленко.

Справа Шухевича: політична міфологія та дослідницькі підходи

Тема колабораціонізму українського визвольного руху у Другій Світовій війні з нацистами вперше чітко проартикульована на початку 1960-х, коли професор Берлінського університету Альберт Норден заявив у жовтні 1959 року, нібито бійці батальйону "Нахтігаль" у перші дні нацистської окупації Львова вбили до трьох тисяч поляків та євреїв. У квітні 1960 року у Москві влаштували прес-конференцію, на якій, серед іншого, представили двох начебто свідків подій. З тих часів за "Нахтігалем" та Романом Шухевичем почала закріплюватися на Заході слава колаборанта та воєнного злочинця.

30 червня 1941. Як Бандера Незалежність відновлював

Події у Львові стали сигналом для тисяч оунівців і їхніх симпатиків. По всіх селах і містечках Західної України відбувалася один і той же сценарій: група молодих ентузіастів захоплювала приміщення владних органів — хоча це сказано надто гучно, адже «Совєти ще не пішли, а німці ще не прийшли» і влада фактично валялася на вулиці.

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.