Сейм Латвії визнав геноцид вірмен. МЗС Туреччини відповіло

Сейм Латвії визнав геноцид вірмен в Османській імперії, прийнявши декларацію із засудженням дій турків в 1915—1923 роках.

Про це пише LETA.

 
Вірменський інститут-музей геноциду поширив фото 1915 року, на якому зображено останки жертв різанини у вірменському селі в долині Муш

У декларації сказано, що влада Османської імперії несе пряму відповідальність за депортацію, тортури і вбивства вірмен. Сейм засуджує ці злочини проти людяності.

Декларацію підготували 40 депутатів, а на дебатах депутат Європарламенту Роман Наудіньш закликав парламент Вірменії визнати геноцид латишів і окупацію країн Балтії, але підкреслив, що парламенти повинні уважно розглядати такі декларації, оскільки це має певні наслідки.

Міністерство закордонних справ Туреччини засудило рішення Латвії.

"Рішення, прийняте сьогодні парламентом Латвії про визнання подій 1915 року так званим геноцидом, є нікчемною спробою переписати історію з політичних мотивів.

Відкидаємо і рішуче засуджуємо це провальне і незаконне рішення. Парламенти — це не майданчик для написання історії і висловлювання звинувачень", — сказано в заяві відомства.


Нагадуємо, 24 квітня 2021 року Президент США Джо Байден визнав геноцид вірмен. Туреччина пригрозила відповіддю і викликала в МЗС посла США.

«Віроломства» Гітлера не було. Сталін все знав, але нічого не робив

Пакт Молотова-Ріббентропа, чи якщо бути відвертими Сталіна і Гітлера про ненапад та розподіл сфер впливу у Європі був бомбою сповільненої дії. Хоча шлюбний «медовий місяць» між двома диктаторами і тривав два роки, було зрозуміло, що так довго бути не може, хтось один таки піде війною на іншого. І ось коли на цю бомбу вже був закладений часовий механізм і радянські розвідники спостерігали та доповідали про місяці, тижні й дні, що залишились до початку війни, Сталін нічого не робив. Чому так сталось і чому народився один із найпопулярніших радянсько-російських міфів про «віроломний» напад Третього Райху, спробуємо розібратись у пропонованому матеріалі

Українська культура у листівках і платівках діаспори

Українська листівка як засіб комунікації в українській повоєнній діаспорі представляє не тільки унікальне мистецьке явище, а як на мене, і мовну, лінгвістичну цінність. У час повоєнного тоталітаризму поштівки та музичні диски з українською музикою перетворилися на засіб підтримки рідних та близьких, як на поселеннях так і в Україні.

Останні форпости “русского міра” на Одещині

Останнім часом Україна завдяки наполегливій праці істориків, публіцистів, журналістів і блогерів розбірливіше дивиться на власну минувшину. Тепер без особливих зусиль середньостатистичний школяр “на пальцях” може пояснити, що Чорне море не копали древні “укри”, українську мову не вигадували в “австро-угорському генштабі”, Ленін не те, щоби не “зробив Україну”, а й узагалі тут ніколи не бував. І, найголовніше, як виявилося, не сучасні українські можновладці “переписують історію”. Її переписали радянські історики-фантасти, а нині їхню справу продовжують російські неоімперські пропагандисти.

Харківські адреси Миколи Міхновського

Де мешкав і працював Микола Міхновський у Харкові? Це важливе питання для належного вшанування пам’яті основоположника української незалежності (самостійності) досі належним чином не досліджене. В Харкові, зокрема, дотепер немає йому пам’ятника.