Зеленський подав у Раду не той великий герб

На сайті Верховної Ради оприлюднили текст законопроєкту про великий герб України, подання якого анонсував президент Володимир Зеленський.

Оприлюднене й зображення пропонованого герба, що є цілком іншим, ніж те, яке було визнане переможцем конкурсу, проведеного минулого року, – передає Радіо Свобода.

 

Це зображення – один із низки варіантів розробки колективу під керівництвом Олександра Івахненка ще середини 1990-х років. Інший варіант цього ж зображення пропонувався до затвердження законопроєктом 2001 року, але його різко розкритикували фахівці-геральдисти, і врешті, й після деяких внесених змін, до розгляду документа не дійшло.

2007–2008 років був проведений третій конкурс (після конкурсів 1991-го і 1996-го, які не виявили реальних переможців), за результатами якого 2009 року було затверджене як проєкт знову майже те саме зображення, з незначними змінами, яких і далі стосувалася більшість критичних зауважень.

Четвертий конкурс восени 2020 року назвав переможцем зовсім інше зображення, теж створене вперше ще в середині 1990-х років, авторства Олексія Кохана. Воно теж зазнало значної критики з боку і фахівців, і громадськості. Результат цього конкурсу, таким чином, був нині цілком проігнорований президентом.

 

Відповідно до Конституції, для ухвалення великого герба необхідні голоси не менш ніж двох третин від конституційного складу Верховної Ради, тобто принаймні 300 депутатів.

Великий герб, поруч із Тризубом, що називається малим гербом, передбачений у Конституції з моменту її ухвалення 1996 року її 20-ю статтею. Тоді це положення, за спогадами очевидців, з'явилося тільки як компроміс, щоб впливові тоді в Верховній Раді комуністи погодилися на Тризуб у сподіванні колись, може, додати до нього у великому гербі й бажані для них символи.

В Україні не існувало традиції мати поруч із просто гербом, чи малим гербом, ще й великий або також і середній, як то було в низці інших європейських держав.

І нині низка фахівців, серед них сам автор проєкту-переможця конкурсу 2020 року Олексій Кохан чи голова журі цього конкурсу, співавтор зображення Тризуба Андрій Гречило, прямо заявляють, що великий герб Україні не потрібен, і правильним кроком було б прибрати з Конституції згадку про нього.

У пояснювальній записці до президентського законопроєкту мовиться, що необхідність ухвалення цього акта обґрунтовується потребою виконати статтю Конституції.

Критики Зеленського заявляють, що такими ініціативами, як ця, він створює видимість активної діяльності, щоб відвернути увагу від погіршення, за їхніми словами, соціально-економічної ситуації в Україні, з яким, як вони кажуть, влада Зеленського не здатна впоратися.


Водночас, як повідомляє Укрінформ, Комітет Верховної Ради з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування вже рекомендував парламенту включити до порядку денного сесії президентський законопроєкт №5712 "Про великий Державний Герб України".

За результатами голосування, 17 членів комітету підтримали включення проєкту закону до порядку денного сесії, ніхто не проголосував проти і шість утрималися.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.