Стрічка «Фортеця Хаджибей» перемогла на кінофестивалі у Стамбулі

Фільм "Фортеця Хаджибей" став найкращою повнометражною стрічкою кінофестивалю в Стамбулі.

Про це повідомляє пресслужба Держкіно.

 

"Фільм Одеської кіностудії "Фортеця Хаджибей" став найкращою повнометражною стрічкою кінофестивалю Best Istanbul Film Festival. Мета Best Istanbul Film Festival – представити незалежних кінематографістів з усього світу та стати для них інструментом, який відкриває шлях в кіноіндустрію", - йдеться у повідомленні.

Кінострічка "Хаджибей", яка відображає події періоду російсько-турецької війни на території Північного Причорномор'я, вийшла у вітчизняний прокат 15 жовтня 2020 року. Того ж місяця фільм побачили й жителі Стамбула та інших міст Туреччини.

За сценарієм Євгена Тимошенка і Костянтина Коновалова, задунайський козак Андрій отримав завдання доставити листа турецькому коменданту фортеці, але її захоплює ворог. Щоб визволити з полону коменданта і врятувати його дочку Фатіму, в яку закоханий Андрій, потрібно перемогти ворога...


Головні ролі зіграли Олександр Соколов, Дерен Талу, Іраклій Маруашвілі, Катерина Шевченко, Юрдаер Окур, Олег Симоненко та інші актори.


Фільм створено за підтримки Держагентства з питань кіно у копродукції з Georgian International Film (Грузія), AISI film (Туреччина), Національною кіностудією ім. Довженка (Україна), Тернопільською кінокомісією (Україна) та кінокомпанією "ІнсайтМедіа" (Україна).

Зйомки фільму здійснено на натурному майданчику та в павільйонах Одеської кіностудії, у Білгород-Дністровській фортеці, на березі Чорного моря та на річці Дунай.

Лем. Життя не з цієї землі

«Лем. Життя не з цієї землі» — це не лише біографія Станіслава Лема, а й драматична й чесна розповідь про складну історію Центрально-Східної Європи, у якій одне з чільних місць посідає Львів першої половини ХХ століття.

Дослідження демографічних втрат унаслідок Голодомору як злочин?

В історії України було немало трагічних подій, але саме Голодомор 1932—1933 рр. залишається предметом гарячих дискусій та обговорень. І стосується це не стільки сутнісної характеристики Голодомору як геноциду Українського народу, що вже визнано в Україні на законодавчому рівні, скільки полеміки стосовно кількості втрат унаслідок Голодомору і намагання окремих істориків та юристів нав’язати саме число втрат у 7—10, а тепер вже 10—12 мільйонів як незаперечну істину, що не підлягає обговоренню.

Митці і КҐБ: скелети у шафі художника Миколи Глущенка

Попри «білий» бекграунд та декаду богемного життя в Парижі, Художнику вдалося побудувати успішну кар’єру у Радянському Союзі. Його не репресували після повернення з-за кордону у тридцятих, як-то часто відбувалося з іншими поверненцями. Натомість Глущенка часто відправляли в закордонні відрядження, він вільно зустрічався з іноземцями, які приїжджали до країни Рад, супроводжував дипломатичні візити, спокійно надсилав листи за межі СРСР та отримував посилки з іноземними книгами.

Три могили Івана Сенченка

Боюся, ніхто з вас, хто прочитали назву, не знає Івана Сенченка. Його долю в історії української літератури вичерпно характеризує підсумковий абзац у статті на Вікіпедії: «Прожив довге, складне й цікаве життя, сповнене творчої праці. Письменник ніколи не мав почесних нагород. Ім’я його частіше згадували серед нещадно критикованих, аніж визнаних, а книжки рідко перекладалися іншими мовами». До цього треба додати, що твори його ніколи не входили до шкільних програм, а останнє його видання — книжка в серії «Бібліотека української літератури» 1990 року