Пошуки фортеці Хаджибей: в Одесі поновили археологічні розкопки. ФОТО

Група вчених-дослідників поновили археологічні розкопки на Приморському бульварі Одеси – на місці можливого розміщення фортеці Хаджибей. Наразі залишків її кам'яних фундаментів не виявили, але знайшли в культурному шарі цікаві артефакти періоду османського Хаджибея і ранньої Одеси.

Про це повідомляє кореспондент Укрінформу.

 
фото: укрінформ

"Учасники розкопу, закладеного неподалік пам'ятника Дюку де Рішельє, вже заглибились на два з половиною метра. Знайдено у культурному шарі низку артефактів середньовічного періоду і перших років Одеси. Розкопки археологів під керівництвом доктора історичних наук Світлани Іванової тривають", - зазначив науковий консультант спільної археологічної експедиції Інституту археології України і Південноукраїнського національного педагогічного університету Андрій Красножон.

 
фото: сергій Гуцалюк

За словами Красножона, у розкопі знайдено чимало кераміки, завезеної сюди з Криму і Візантії, турецьких люльок стамбульського виробництва кінця XVIII-го століття, а також будівельні залишки, які, ймовірно, є залишками руїн турецького замку, що перемішані з будівельними матеріалами перших років існування Одеси.

Групі науковців-ахеологів і студентів педагогічного університету допомагають відомі історики-дослідники Тарас Гончарук, Олександр Бабич та інші одесити.

 
фото: сергій Гуцалюк

"У різних шарах розкопу розміром 4х4 метри знайдено чимало керамічних виробів: зокрема, вцілілу пляшку, фрагменти посуду, близько тридцяти люльок кінця XVIII -го і початку ХІХ-го століть, фрагменти будматеріалів першого мощення бульвару та інші артефакти. Зокрема, 13 липня виявили чотири турецькі люльки", - уточнив доктор історичних наук Тарас Гончарук.

Учасникам минулорічної експедиції, очолюваної дослідниками Красножоном та Івановою, вдалося знайти в іншому розкопі на Приморському бульварі артефакти, які можуть бути фрагментами фортифікаційних споруд, фрагменти фаянсового посуду із західної Туреччини середньовічної доби, що можна вважати показовим фактом з урахуванням періоду існування фортеці Хаджибей.

 
фото: сергій Гуцалюк

У розкопі навпроти будинку №5 на Приморському бульварі також виявлено разом із керамікою першої чверті-середини XIV-го століття "пул Абдуллаха 1367-1370 років" - мідну монету часів правління хана Золотої Орди Абдуллаха.

Розкопки археологів на місці можливого розміщення давньої фортеці Хаджибей тривають.

Лем. Життя не з цієї землі

«Лем. Життя не з цієї землі» — це не лише біографія Станіслава Лема, а й драматична й чесна розповідь про складну історію Центрально-Східної Європи, у якій одне з чільних місць посідає Львів першої половини ХХ століття.

Дослідження демографічних втрат унаслідок Голодомору як злочин?

В історії України було немало трагічних подій, але саме Голодомор 1932—1933 рр. залишається предметом гарячих дискусій та обговорень. І стосується це не стільки сутнісної характеристики Голодомору як геноциду Українського народу, що вже визнано в Україні на законодавчому рівні, скільки полеміки стосовно кількості втрат унаслідок Голодомору і намагання окремих істориків та юристів нав’язати саме число втрат у 7—10, а тепер вже 10—12 мільйонів як незаперечну істину, що не підлягає обговоренню.

Митці і КҐБ: скелети у шафі художника Миколи Глущенка

Попри «білий» бекграунд та декаду богемного життя в Парижі, Художнику вдалося побудувати успішну кар’єру у Радянському Союзі. Його не репресували після повернення з-за кордону у тридцятих, як-то часто відбувалося з іншими поверненцями. Натомість Глущенка часто відправляли в закордонні відрядження, він вільно зустрічався з іноземцями, які приїжджали до країни Рад, супроводжував дипломатичні візити, спокійно надсилав листи за межі СРСР та отримував посилки з іноземними книгами.

Три могили Івана Сенченка

Боюся, ніхто з вас, хто прочитали назву, не знає Івана Сенченка. Його долю в історії української літератури вичерпно характеризує підсумковий абзац у статті на Вікіпедії: «Прожив довге, складне й цікаве життя, сповнене творчої праці. Письменник ніколи не мав почесних нагород. Ім’я його частіше згадували серед нещадно критикованих, аніж визнаних, а книжки рідко перекладалися іншими мовами». До цього треба додати, що твори його ніколи не входили до шкільних програм, а останнє його видання — книжка в серії «Бібліотека української літератури» 1990 року