У Львові презентували проморолик про важливість історичних будівель

У Львові зняли промоційний відеоролик про необхідність збереження історичних будівель міста. Зробили це студентки Українського католицького університету Христина Олексюк, Вікторія Вострякова, Валентина Палиця, Аліна Корецька, Уляна Онищук у рамках навчальної дисципліни «Рекламні комунікації» та у співпраці із ЛКП «Бюро спадщини» управління охорони історичного середовища

Про це повідомляє львівське Бюро спадщини.

"З командою "Lama agency" довго вагалися, як можна зняти соціальну рекламу так, щоб вона була до вподоби різним аудиторіям, та при цьому актуалізовувала потребу збереження будівель в історичному ареалі міста. Тому ми вирішили висвітлити дві любовні історії, які відбувалися у різні часові проміжки. Це спосіб передати через любовну історію та гру контрастів: як було колись та як зараз виглядають будівлі всередині", — розповіла режисерка Христина Олексюк.

Зйомки відбувалися навесні цього року у декількох локаціях в центрі Львова.

"Наша команда пройшла близько 30 під'їздів. Ми побачили, що дуже мало з них в хорошому стані, тому вибрали під'їзди на вулиці Богомольця, 6, із дуже красивим відновленим вітражем та на вулиці Левицького, 26, із мармуровими сходами. На жаль, на Дорошенка, 19 знаходиться один з найбільш моторошних під'їздів. Ми хотіли привернути до цього увагу, адже він повинен також бути належним чином відреставрований", — додає Христина.

Головні ролі зіграли Марина Савенкова та Денис Боєчко.

"На жаль, деякі мешканці, які живуть в історичних будівлях, не до кінця розуміють їхню цінність та потребу берегти цю спадщину. Промо відео у такому жанрі — це один із способів комунікувати із людьми, на яких лежить спільна відповідальність за збереження міської спадщини", — зазначив директор ЛКП "Бюро спадщини" Павло Богайчик.

Нагадаємо, "Бюро спадщини" та управління охорони історичного середовища розпочали проєкт "Де межа", щомає на меті проінформувати мешканців історичної частини міста про цінність будинків та міського простору, в яких вони живуть. Цей проєкт триватиме до кінця року та передбачає десяток онлайн- та офлайн-подій.

Так, в рамках проєкту "Де межа", мешканці будинків в історичних будівлях отримають листівки з інформацією про міські програми співфінансування. У них також буде зазначено, куди звертатися і з ким радитися, якщо у жителів виникне потреба щось змінити в історичних помешканнях.

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.