УГКЦ передала в музей артефакт часів Першої світової війни

У Музеї Другої світової війни відбулася урочиста церемонія передачі нагороди Австро-Угорської імперії - Золотий Хрест заслуг (із короною),- яка була вручена першому капелану Легіону Українських січових стрільців Андрію Пшепюрському. Нагороду передав Глава УГКЦ Блаженніший Святослав (Шевчук)

В Національному музеї історії України у Другій світовій війні презентовано унікальний артефакт, який Українська Греко-Католицька Церква передала до музейної колекції, – нагорода "Золотий Хрест Заслуг" отця Андрія Пшепюрського – капелана Українських Січових Стрільців.

 

Січовики були першою українською військовою формацією ХХ ст., а в добу Української революції 1917–1921 рр. стали ядром для формування національного українського війська. Разом із ними отець Андрій Пшепюрський пройшов окопи Першої світової війни та опинився в полум'ї боротьби за самостійність України.

Золотий Хрест Заслуг, заснований ще в середині ХІХ ст., – висока нагорода Австро-Угорщини, вручена отцю Андрію як визнання крайньої важливості його душпастирського служіння серед українських воїнів.

Про мотиви, які спонукали його на рішення щодо передачі нагороди до Музею, розповів Блаженніший отець Святослав:

"…До мене з листом звернулася онука отця Андрія Пшепюрського – пані Любомира із проханням прийняти на зберігання родинну реліквію, за володіння якою у радянські часи можна було потрапити до Сибіру…

У певний момент я зрозумів, що ця реліквія належить не лише церкві, а й всьому українському народу як пам'ятка про столітні змагання за вільну незалежну державу. Я усвідомив, що про неї має знати Київ, має знати Україна, має знати світ…".

 

Музей прагне знайомити відвідувачів з історією України в усій її багатогранності. Одним із її напрямів є історія Церкви, яка винесла важкі випробування, гоніння, але на всіх етапах берегла віру в серцях людей.

У роки воєнних зіткнень Українська Греко-Католицька Церква безперервно надавала духовну підтримку борцям за волю України. Тож тема служіння капеланів в українських військових формуваннях стала одним із складників роботи Музею в руслі вивчення, комплектування колекції та представлення в музейній експозиції.

Саме через долі таких людей, як отець Андрій Пшепюрський, тисячі відвідувачів дізнаються більше про визвольні змагання українців та ту духовну опору, яку давала і дає досі Церква борцям за волю нашої Вітчизни.

 

Крім слів подяки Церкві та родині, яка понад століття зберігала реліквію, генеральний директор Музею Іван Ковальчук зазначив:

"Музей розповідає не лише про Другу світову війну, а про значно ширше коло подій. Важливим здобутком доби Незалежності стало повернення власної історії до українців. Раніше її знищували, замовчували, перекручували.

Наша місія у ХХІ столітті – захистити цю історію, зберегти її для прийдешніх поколінь, щоб нащадки пам'ятали, якою ціною була здобута Незалежність…

Наша команда продовжить поповнювати музейну фондозбірню, вивчати історію капеланського служіння в українському війську різних епох, створювати тематичні виставки та розділи експозицій про духовну підтримку, яку Церква надавала й надає українським воїнам…

Переконаний, що єдність та спільна праця всього суспільства на благо України стануть запорукою процвітання та свободи нашої Батьківщини!..".

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.