Унікальний спогад однієї із перших воячок добровольчого Легіону Українських Січових Стрільців – "вістуна" Павлини Михайлишин. 40-річної кравчині, матері двох дітей зі Львова. Яка готувалась до війни за Україну у жіночій четі товариства "Січові Стрільці ІІ" та однією з небагатьох пішла на фронт, коли розпочалась Перша світова війна. Під час зимових рейдів Карпатами відморозила ноги, але не згадала цього у спогаді, як і те, що брала в полон москалів.

Одна з перших перших жінок зголосилась до УСС. Студенткою забезпечувала санітарну опіку над добровольцями в першій лінії фронту. Відзначена Червоним Хрестом. Воячка жіночої чоти УГА. Науковиця, матір двох дітей. Працювала у Києві та Харкові. Убита чекістами.

Павлина Михайлишин — українська мати, яка стала першою жінкою-штурмовиком та командиром диверсійно-розвідувальної групи в нашій новітній історії. І була найстаршою, з-поміж тих перших воячок, які ходили на штурми в складі бойових підрозділів УСС.

На світлині – дядько класика української дитячої літератури Всеволода Нестайка. Бойовий командир УСС поручник Юліан Нестайко. Звісно, що Всеволод чудово знав історію рідного брата свого батька – Зенона. Знав, що обидва Нестайки пішли добровольцями до УСС і пройшли всю визвольну війну, включно із боями проти білих та червоних московитів. Що обоє загинули у боротьбі з окупантами.

Московські окупанти вчинили у Львові в 1960-х та 1970-х роках страшне святотатство - повністю зруйнували військові меморіали УГА на Янівському та Личаківському цвинтарях. Сотнями потрощених стрілецьких хрестів була встелена проїздна частина вулиці Суворова та тротуари, зверху залили асфальтом.

"Вступив на службу в 13 полку уланів, в якому служили українські юнаки з Злочівщини. Він зжився з ними, полюбив їх та піклувався ними щиро. За це вони й полюбили свого командира і готові були за нього "в огонь скочити". Один із них привіз йому з відпустки вишивану сорочку, яку Вільгельм часто носив. Вона й придбала йому українське ім'я"

Давно мене зацікавила світлина із одного видання про УГА з підписом: «Українські Січові Стрільці ховають свого побратима по зброї, жида, Ю. Литвака». Хто цей стрілець-доброволець, а також коли і де його похоронили досі було загадкою. Припускав, що це сталось десь у 1919 році, коли 1-ша бригада УСС воювала в складі УГА.