У Львові збирають підписи за демонтаж пам’ятника Моцарту-сину

Громадська активістка та мисткиня Наталія Криничанка зареєструвала е-петицію про демонтаж пам’ятника Францу Ксаверу Моцарту, бо вважає, що він спотворює історичний та мистецький простір міста.

Про це активістка повідомила в коментарі кореспондентові Укрінформу.

 

"Це нормальна швидка реакція на те, що відбувається. Я абсолютно свідомо до цього ставлюся і зовсім не шкодую про це, мій вибір є виважений, і я вважаю, що треба продовжувати почате, тому що львів'яни мають право на свою думку, яка зараз зневажена.

Демонтувати це чудо дуже реально, оскільки я зрозуміла, що це не є щось дійсно базове, ґрунтовне і зроблене на віки, я думаю, що це бутафорна річ, яка має мету не увіковічнити ім'я Моцарта меншого (тут теж є певне питання моральності), а це робиться з певними бізнес інтересами, заради піару", - зазначила Криничанка.

Петицію оприлюднили по обіді 30 серпня і за дві доби вона набрала 128 підписів.

Це вже не перша е-петиція до міської ради щодо цього резонансного пам'ятника. Ще до його встановлення, як ініціатори показали проєкт, а виконком міськради його підтримав і затвердив для розміщення пам'ятника на площі Маланюка, львів'яни голосували, щоб скасувати це рішення. Але потрібної кількості голосів так і не зібралося.

У міській раді Львова Укрінформу відповіли, що ще зарано говорити про демонтаж нового пам'ятника, адже електронне звернення – це тривала процедура. Слід за 60 днів набрати 500 голосів на підтримку, далі клопотання виставлять на голосування львівських депутатів і тільки тоді, якщо депутати його ухвалять, створюється дорожня карта для реалізації потреби.

Проте Криничанка наполягає, що якщо навіть не демонтувати, то однозначно слід забрати з площі в центрі Львова.

"Я особисто з мистецького світу, мене нічим не здивуєш, бачила різне… Але перше враження, як пересічної львів'янки, мами, педагога, екскурсовода – однозначно відштовхуюче. Це не Львів. Можливо цей пам'ятний знак може стати окрасою якогось приватного дворика чи музею, але не площі в межах суспільного простору", – додала мисткиня.


Нагадуємо, що скульптуру Моцарту-молодшому встановили у межах Міжнародного фестивалю класичної музики LvivMozArt, який уп'яте пройшов у Львові. Це подарунок місту від Міжнародної фундації "Моцартеум" у Зальцбурзі (Австрія).

Кава і «Велика депресія»

Навряд чи бідні й голодні люди потребували насамперед кави, але на чашку вони бодай могли сподіватися. Відстоявши довжелезну чергу на доброчинну кухню, людина «отримувала миску кукурудзяної каші, часто без молока й цукру, і кухоль кави». Сільські жителі, втративши свої ферми, ставили на узбіччях намети і трималися на «квасолі і чорній каві». Дороті Дей згадувала, як чоловіки приходили до благодійних пунктів католицького робітничого руху "по одяг, черевики, шкарпетки чи плащ": "Коли у нас нічого не залишалося, ми казали: "Посидьте, випийте кави. Візьміть сендвіч". Кави ми варили дедалі більше".

Як зароджувалася французька плеяда Півдня України

Наприкінці XVIII – початку XIX століття Південь України певною мірою став привабливий для іноземних переселенців. У цей час уряд Російської імперії намагавсяу тому числі освоювати регіон руками західноєвропейців. Не останнє місце у цьому процесі займали французи, які утворили тут потужний конгломерат управлінців, аграріїв, промисловців та інших фахівців. Вони не просто приїхали заробляти гроші на торгівлі або вирощуванні винограду, але й дали поштовх до розвитку окремих галузей економіки, якими сьогодні тут продовжують користуватися (суднобудівництво, виноградарство, вівчарство, тощо).

Буркусь: хто сторожив спокій дому Франка?

Це був не безпородний дворовий собака (хоча і в тім нічого лихого нема, навпаки, не виключено, що й таких тримали Франки, бо принаймні в певний час пес був у них не один, а справжній гуцульський вівчур, полонинський собака, чи, як іще називають, карпатська вівчарка

У секторі «проблем ідеологічної боротьби»: історики та «перебудова»

Нині це Інститут історії України, а тоді слова "Україна" в назві інституту не було. Навіть у цьому в СРСР вбачали небезпеку. Всі спілкувалися російською, лише в одному відділі, де вивчали козаччину, українською. А аспірант Діма Табачник (який потім двічі у Януковича був міністром), ідучи до курилки повз цей відділ, казав: "Цвірінькають там цією українською"