У Львові збирають підписи за демонтаж пам’ятника Моцарту-сину

Громадська активістка та мисткиня Наталія Криничанка зареєструвала е-петицію про демонтаж пам’ятника Францу Ксаверу Моцарту, бо вважає, що він спотворює історичний та мистецький простір міста.

Про це активістка повідомила в коментарі кореспондентові Укрінформу.

 

"Це нормальна швидка реакція на те, що відбувається. Я абсолютно свідомо до цього ставлюся і зовсім не шкодую про це, мій вибір є виважений, і я вважаю, що треба продовжувати почате, тому що львів'яни мають право на свою думку, яка зараз зневажена.

Демонтувати це чудо дуже реально, оскільки я зрозуміла, що це не є щось дійсно базове, ґрунтовне і зроблене на віки, я думаю, що це бутафорна річ, яка має мету не увіковічнити ім'я Моцарта меншого (тут теж є певне питання моральності), а це робиться з певними бізнес інтересами, заради піару", - зазначила Криничанка.

Петицію оприлюднили по обіді 30 серпня і за дві доби вона набрала 128 підписів.

Це вже не перша е-петиція до міської ради щодо цього резонансного пам'ятника. Ще до його встановлення, як ініціатори показали проєкт, а виконком міськради його підтримав і затвердив для розміщення пам'ятника на площі Маланюка, львів'яни голосували, щоб скасувати це рішення. Але потрібної кількості голосів так і не зібралося.

У міській раді Львова Укрінформу відповіли, що ще зарано говорити про демонтаж нового пам'ятника, адже електронне звернення – це тривала процедура. Слід за 60 днів набрати 500 голосів на підтримку, далі клопотання виставлять на голосування львівських депутатів і тільки тоді, якщо депутати його ухвалять, створюється дорожня карта для реалізації потреби.

Проте Криничанка наполягає, що якщо навіть не демонтувати, то однозначно слід забрати з площі в центрі Львова.

"Я особисто з мистецького світу, мене нічим не здивуєш, бачила різне… Але перше враження, як пересічної львів'янки, мами, педагога, екскурсовода – однозначно відштовхуюче. Це не Львів. Можливо цей пам'ятний знак може стати окрасою якогось приватного дворика чи музею, але не площі в межах суспільного простору", – додала мисткиня.


Нагадуємо, що скульптуру Моцарту-молодшому встановили у межах Міжнародного фестивалю класичної музики LvivMozArt, який уп'яте пройшов у Львові. Це подарунок місту від Міжнародної фундації "Моцартеум" у Зальцбурзі (Австрія).

Маріан Ґолемб’євський "Стер" – речник польсько-українського порозуміння

Маріан Ґолемб’євський – закинутий парашутом з Англії офіцер Армії Крайової / Делегатури Збройних Сил, член поаківської організації "Воля і Незалежність" (WiN), довголітній політичний в’язень та опозиційний активіст, пов’язаний з "Рухом" та ROPCiO. Його життєва історія під час та одразу після Другої світової війни міцно вписалася у складні польсько-українські відносини.

Корсунь. Фрагмент із книжки "Невиграна війна" Івана Гаврилюка

Жовті Води, Корсунь, Пилявці, Збараж, Зборів — ці назви глибоко вкоренилися в національну пам’ять як символи козацької військової слави. Однак за блиском цих звитяг ховається парадокс: переможний поступ війська Хмельницького затьмарила прикра поразка під Берестечком, а воєнні успіхи так і не стали тривкими політичними здобутками. Чому ж так трапилось? Відповідь на це запитання історик Іван Гаврилюк шукав не загалом у Хмельничинні, а у воєнному мистецтві очільників Козацької революції.

Від Золотої Слободи до Арлінгтонського національного кладовища. Юрко Коцай - перший олімпійський чемпіон українського походження

У світову історію плавання він увійшов як George Harold Kojac – дворазовий олімпійський чемпіон, рекордсмен світу, лікар і полковник Військово-повітряних сил США. Проте за американізованим прізвищем Kojac стояла українська родина Коцаїв із невеликого подільського села Золота Слобода. Історія цієї родини пояснює не лише спортивні успіхи Юрка Коцая, а й життєві принципи, які визначили весь його подальший шлях.

Юрій Бойко-Блохін і його сповнений випробувань шлях до утвердження української нації

Матеріали оперативної розробки за кордоном видатного українського вченого, громадсько-політичного діяча й теоретика українського націоналізму Юрія Бойка-Блохіна дають змогу зрозуміти, чому органи мдб / кдб срср так прискіпливо займалися саме науковцями – істориками, мовознавцями, літературознавцями, археологами. Їхні дослідження витоків української нації, державності, мови, культури неабияк ставали на заваді імперським планам кремлівського керівництва, яке переписувало історію на свій лад.