Під Харковом підірвали корпус Будянського фаянсового заводу

Опівдні другого листопада у селищі Буди підірвали будівлю заводу, який працював з 1867 року. Раніше у цьому корпусі було три цехи та працювало понад дві тисячі людей

Про це повідомляє KharkivToday.

Шестиповерхову будівлю підривали сплановано, за рішенням дніпровської фірми, якій вона належала.

 

"Це був один з корпусів, де були літейний, формовочний та маслозаготівельний цехи", розповів секретар Південноміської ради Всеволод Біліченко. Площа будівлі — 25 тис. кв. метрів.

За словами Біліченка, рішення про знищення будівлі ухвалив її новий власник з Дніпра. Що буде на місці знесеної будівлі, ще не визначилися. Ця територія залишається за Південноміською радою. Старі приміщення заводу знесли ще раніше, чекають на інвестора, розповів Біліченко.

Також він згадав історію 10-річної давнини, коли до Буд приїхала жінка, яка називала себе онуковою племінницею Матвія Кузнєцова, Оксана Сєдих. Вона називала себе єдиною спадкоємицею і казала, що завод належить лише їй і обіцяла йти до суду. Але нічого подібного не сталося.

У 1867 році промисловець Михайло Кузнєцов взяв в оренду фаянсову фабрику купця Нікітіна у селі Байрак Харківської губернії, але її розташування виявилося невдалим, у 1886 році Кузнєцов  переніс фаянсову фабрику з села Байрак до села Буди, де тоді проживало 1000 чоловік і через яке у 1870 році було прокладено залізничну гілку Мерефа — Люботин. 

У 1887 році розпочала роботу "Ново-Харківська фабрика М. С. Кузнєцова у селі Буди", яка стала основним підприємством села — на ньому працював кожен четвертий житель. У перші роки роботи завод виробляв напівфаянс. З 1892 року на заводі почали виготовляти вироби з фаянсу. У 1894 році було освоєно виробництво виробів з порцеляни. 1902 року Кузнєцов отримав звання "Постачальник Двору Його Імператорської Величності". 1913 року завод випустив близько 11 мільйонів фаянсових виробів. Із захоплення влади більшовиками завод був націоналізований.

Будянський фаянсовий закрився 2006 року. На підприємстві працював кожен четвертий мешканець селища Буди. 

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.

Міф та апологія Дмитра Яворницького

Дмитра Яворницького вважають чи не найбільш дослідженою постаттю серед українських істориків: за кількістю написаних про нього книжок, статей та знятих фільмів він йде пліч-о-пліч хіба що з Володимиром Антоновичем і Михайлом Грушевським. Парадокс Яворницького полягає в тому, що кількість написаного про нього прямо пропорційна зміфологізованості його життєпису.

Американський спокій під радянську балалайку

Менш ніж за місяць до проголошення незалежності України, 1 серпня 1991 року, президент США Джордж Буш-старший виступив у Верховній Раді УРСР. Промова американського президента відома як "Chicken Kiev Speech", викликала гостру реакцію як у західній пресі, так і в Україні.