Під Харковом археологи знайшли тисячолітнє взуття. ФОТО

Під час розкопок стародавнього могильника поблизу села Верхній Салтів Харківської області було знайдено взуття, якому 1 200 років.

Про це повідомляє Слобідський край.

Роботу на глибині більше трьох метрів веде керівник загону експедиції Ігор Іськов
Роботу на глибині більше трьох метрів веде керівник загону експедиції Ігор Іськов
Фото Віктора Ряполова

Верхнєсалтівський катакомбний могильник археологи розкопують уже більше ста років. Він вважається еталонною пам'яткою, яка дала назву цілій археологічній культурі – салтівській. Під нею зазвичай розуміють племена, які входили в склад великої середньовічної держави – Хазарського каганату. Зараз тут працює Середньовічна археологічна експедиція Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна.

Її загін розкопав катакомбу, в якій було поховано чотири людини: чоловік, дві жінки і дитина. Усі вони були взуті в шкіряне взуття.

Таку знахідку, та ще й такого якісного збереження, знайшли тут вперше. Ба більше, за словами керівника археологічної експедиції Валерія Скирди, аналоги тогочасного взуття такої якості зберігання існують одиниці.

На фото, зробленому в катакомбі на глибині більше трьох метрів, стародавнє взуття не має особливо виразного вигляду, але для археологів воно є дуже цікавою знахідкою. За словами фахівців, вона дозволяє прослідити конструкцію взуття: м`які півчобітки з пряжками та ремінцями на щиколотках.

"Нам важко сказати, повсякденне чи святкове це взуття. Навряд чи повсякденне – адже салтівці ховали людей в усьому найкращому. До того ж у цього взуття м`яка підошва, а це теж свідчить про його призначення для особливих випадків", – говорить керівник експедиції.

 
Шкіряне взуття  того часу зазвичай не зберігається взагалі, а цей стан археологи вважають відмінним
Фото Віктора Ряполова

За словами Валерія Скирди, шкіра так добре збереглася в цьому похованні тому, що грунт, з якого воно було викопане, дещо відрізняється від інших: "Тут інший тип грунту: глина перемішана з камінням, і це дало можливість шкірі та дереву добре зберегтися. А ось кістки, навпаки, майже "розчинилися", – говорить археолог.

 
Фото Віктора Ряполова

Цей сезон узагалі виявився доволі цікавим: археологи зібрали багатий "урожай" прикрас із сердоліку, а також пронизків та бісеру. Також було розкопано два поховання дітей віком приблизно півтора та 8-10 років із заможних родин: поряд з ними було знайдено дитячі сережки та дзвіночки з білону (сплаву срібла та бронзи), буси, бісер та глечик.

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.