Генасамблея ООН схвалила російську резолюцію про «боротьбу з героїзацією нацизму»

Генасамблея ООН ухвалила щорічну російську резолюцію про «боротьбу з героїзацією нацизму, неонацизмом та іншими видами практики, які сприяють ескалації сучасних форм расизму, расової дискримінації, ксенофобії та повʼязаної з ними нетерпимості».

Про це повідомляє The Бабель.

 

За документ проголосували 130 країн, утрималися 49. Проти були лише США та Україна.

Резолюція рекомендує країнам вжити конкретні заходи, зокрема у законодавстві та у сфері освіти, "відповідно до їхніх міжнародних зобовʼязань у галузі прав людини з метою запобігання перегляду підсумків Другої світової війни та заперечення злочинів проти людяності та військових злочинів, скоєних під час Другої світової війни".

 

У США неодноразово наголошували, що незгодні з цією резолюцією, оскільки документ є спробою "узаконити російські кампанії з дезінформації, що очорняють сусідні країни і цинічно просувають спотворений радянський наратив про більшу частину сучасної європейської історії під виглядом припинення прославляння нацизму".

Зокрема, документ виправдовує підписання "пакту Молотова — Ріббентропа" між нацистською Німеччиною і СРСР та не відображає наслідків Другої світової війни, що призвели до поневолення деяких народів Європи.

Постійний представник України при ООН Сергій Кислиця в коментарі Укрінформу раніше заявив, що боротьба з нацизмом та іншими проявами нетерпимості "не буде насправді ефективною без визнання Москвою ролі Сталіна у розпалюванні Другої світової війни".

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.