У Вінниці відбулася прем'єра фільму «Микола Леонтович та його Щедрик»

Творці стрічки мали за мету розкрити поетичну натуру Леонтовича і розповісти світу про його мистецький шлях та історію життя композитора

У Вінниці у четвер, 13 січня, у кінотеатрі "Родина" відбувся прем'єрний показ фільму "Микола Леонтович та його Щедрик".

Про це кореспондентові Укрінформу повідомив режисер-постановник фільму Василь Медяний.

 

"Сьогодні вінничани першими побачили нашу стрічку "Микола Леонтович та його Щедрик". Це другий фільм з циклу "Видатні люди Вінниччини", де ми розповідаємо про життя та діяльність наших відомих земляків. Він знятий студією SwitVideo Production за власні кошти та за підтримки Вінницької міської ради. Фільм створено на основі реальних подій. Він приурочений до 100-річчя з дня виконання всесвітньо відомого твору М. Леонтовича "Щедрик" в найбільшому концертному залі Нью-Йорка Carnegie Hall", - повідомив Медяний.

За словами режисера, ідея створення цього фільму у нього з'явилася після поїздки до США на Різдвяні свята 2015 року. Там на кожному кроці звучали відомі акорди "Щедрика", але виявилось, що ніхто не знає справжнього автора цього шедевру. Почали знімати фільм у лютому 2018 року, завершили на початку 2021-го.

"Рік цей фільм чекав на прем'єру – ми не могли провести показ через ковідні обмеження. Аж зараз його побачать глядачі. За жанром це докудрама, заснована на біографії Миколи Леонтовича та історії створення ним музичної обробки "Щедрика", яка стала відомою на увесь світ. Ми обрали такий формат, бо через гру акторів легше донести до глядача якусь ідею, аніж через сухий виклад фактів. Тим більше, що коли вивчаєш таку постать, вона відкривається дуже несподівано. Для мене було одкровенням наскільки це була старанна, трудолюбива людина, митець, який прагне досконалості. Наприклад, над своїм "Щедриком", який можна назвати музичною мініатюрою, він працював понад три роки", - розповів режисер.

Медяний зазначив, що творці стрічки мали за мету розкрити поетичну натуру Леонтовича і розповісти світу про його мистецький шлях та історію життя композитора. Задля цього за три роки зйомок група дослідила багато локацій та документів, пов'язаних з життям композитора. Над цим працювали вінницькі історики, які глибоко вивчають творчість Леонтовича, та зарубіжні дослідники його спадку, зокрема в Канаді та США.

Участь у зйомках фільму взяли актори Вінницького музично-драматичного театру, а головну роль зіграв священник, керівник хору "Соломія" Назарій Давидовський. Режисер сказав, що обрав його на роль Леонтовича, позаяк він є знавцем творчості композитора. Окрім того, їх поєднують життєві паралелі: обидва – з родин священнослужителів, музиканти і керівники хорових колективів.

"Для мене це стало можливістю глибше зануритись у творчість Миколи Леонтовича. Це було дослідження, яке розкривало його не лише як музиканта і композитора, а і як людину. Окрім того, це дуже цікавий досвід, адже я не актор. Спроба перевтілитися в Леонтовича на екрані була можливістю відчути психотип цієї людини, її характер, дізнатися про захоплення і погляди", - розповів Давидовський.

За його словами, найцікавішим у роботі над роллю було опанування азів акторства, а найважчим – правдиво відтворити Леонтовича на екрані, аби він виглядав природнім, людяним і зрозумілим, інтелігентним і водночас простим, яким він і був насправді.

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.