Міжнародна премія Франка почала приймати заявки

Міжнародний фонд Івана Франка розпочав прийом наукових робіт на здобуття Міжнародної премії імені Івана Франка у 2022 році.

Про це повідомляється на офіційному сайті Фонду.

 

Зауважується, що обов'язковою умовою для участі у конкурсі є заповнення електронної форми, а три друковані примірники монографії з автографом автора слід надіслати на поштову адресу Комітету Премії (01054, м. Київ, вул. Володимирська, 48А, офіс 15).

"Наукові роботи, які подаються на Премію, повинні мати міжнародне значення, належати до соціально-гуманітарних дисциплін і ґрунтуватися на засадах наукового осмислення історичних або сучасних процесів у культурі, політиці та суспільному житті України", – йдеться в повідомленні.

Крім того, рекомендувати наукову роботу на здобуття Премії може або академічна установа, заклад вищої освіти України та країн світу, з якими Україна має дипломатичні відносини, або лауреати Премії попередніх років.

Дослідження мають відповідати позиції Івана Франка, яку він висловив за життя: "Ця праця наскрізь критична, діло холодного розуму, натхнена великою ідеєю одноцільності і своєрідності…"

Детальніше з умовами участі у конкурсі на здобуття Міжнародної премії імені Івана Франка можна ознайомитися в Положенні.

Комітет Премії приймає наукові роботи з 15 січня до 1 березня 2022 року. До участі в конкурсі запрошують дослідників, монографії яких були опубліковані у 2019-2021 роках та мають ISBN.


Міжнародну премію імені Івана Франка присуджують щорічно з 2016 року. Лауреат Премії отримує грошову винагороду та золотий знак. Урочиста церемонія нагородження лауреата відбувається щороку 27 серпня – у День народження Івана Франка – на його батьківщині.

 


У Фонді нагадали, що в попередні роки премії були удостоєні кардинал УГКЦ Любомир Гузар, професор Віденського університету Міхаель Мозер та академік Львівського національного університету ім. Івана Франка Олег Шаблій, професорка Українського католицького університету Ярослава Мельник і доцент кафедри Східноєвропейської історії Гельсінського університету Йоганнес Ремі, професорка Міланського університету Марія Грація Бартоліні, професор кафедри історії України Полтавського національного педагогічного університету ім. В. Г. Короленка Ігор Сердюк, професор Дрогобицького педагогічного університету ім. Івана Франка Леонід Тимошенко.

Василь Мудрий (1893–1966)

"24 серпня 1939 року у Львові відбувся Крайовий конгрес Українського національно-демократичного об'єднання, на якому одностайно ухвалено резолюцію, що українське громадянство виконає в цих важких часах горожанські обов'язки крови і майна, які накладає на нього приналежність до Польської Держави... нині не час для взаємних політичних суперечок і що вищезазначене рішення разом з українським суспільством у повному обсязі виконаємо та понесемо всі жертви для спільної оборони держави".

Нестабільність і криза. Фрагмент книги "Революційна весна" Крістофера Кларка

Весна 1848 року ознаменувала час, коли Європу воднораз огорнули надія і страх, вона відчула крихкість усталеного століттями політичного порядку. Повстання у Парижі, Відні, Берліні, Мілані, Празі та десятках інших міст не були ізольованими епізодами, а стали першою загальноєвропейською революцією модерної доби. За інтенсивністю та географічним розмахом вона не мала прецедентів і охопила майже весь континент: від Португалії до Галичини й від Скандинавії до Сицилії. Люди по всій Європі стали учасниками масової політики та вимагали соціальної емансипації, громадянських прав і національного самовизначення.

Симон Созонтів. Опікун українців у Франції та "опіка" над ним органів кдб

Оперативній справі, яку в кдб завели на Симона Созонтіва, дали назву "Каучук". За аналогією з тим, що він був власником невеликої фабрики гумових виробів у Франції. Але він цікавив чекістів не лише як господарник і меценат, а передусім як багаторічний голова "Української громадської опіки" у Франції і в подальшому – голова виконавчого органу Української Національної Ради (прем’єр-міністр уряду в екзилі). Його певні риси характеру, політичні хитання й амбіції мали намір використати для здійснення спеціальної пропагандистської операції.

Поет Леонід Лиман. «Як я став ворогом народу»

У низці оперативних розробок органами кдб представників української творчої інтелігенції, що опинилися в еміграції, справа на поета Леоніда Лимана займає окрему нішу. Принаймні за обранням способів його компрометації. Покрокове розкриття тієї "кухні" кдб на підставі розсекречених документів з архівних фондів Служби зовнішньої розвідки України дає змогу наочно показати, як саме фальшували докази антирадянської діяльності, вигадували неіснуючі факти, використовували вивіски відомих міжнародних організацій і підписи їхніх керівників, залучали іноземних журналістів для поширення недостовірної інформації.