Справа «Скіфського золота»: Малюська сподівається на позитивні результати під час касації

Міністр юстиції Денис Малюська висловив сподівання, що під час розгляду касаційної скарги РФ щодо рішення Апеляційного суду Амстердама про повернення Україні “скіфського золота” будуть “позитивні результати”.

Про це він заявив у інтерв'ю "Інтерфакс-Україна".

 

"Так само нас ще очікує розгляд касації по скіфському золоту. І теж думаю, що будуть позитивні результати і, з великою вірогідністю, законність рішення попередніх інстанцій підтвердиться", - поінформував міністр.


Як повідомлялося, юридична війна за експонати почалася після того, як ще до окупації півострова Росією, у 2013 році, колекція була вивезена з Криму на виставку в Нідерланди. Виставка "Крим: золото і таємниці Чорного моря" складалася з колекцій п'яти музеїв, один із яких розташований у Києві, а чотири – у Криму (Сімферополь, Керч, Бахчисарай і Херсонес).

Окружний суд Амстердама 14 грудня 2016 року ухвалив рішення про те, що експонати кримських музеїв мають бути повернуті в Україну. Рішення ухвалене на основі конвенції ЮНЕСКО, згідно з якою художні цінності мають бути повернуті суверенній державі, що надала їх для тимчасової експозиції.

28 березня 2017 року Апеляційний суд Амстердама отримав від представників кримських музеїв апеляцію на це рішення суду.

28 жовтня 2020 року Апеляційний суд в Амстердамі задовольнив прохання України у справі про "скіфське золото" щодо відведення судді через підтвердження зв'язку головуючого судді з адвокатами кримських музеїв, що може свідчити про його упередженість під час розгляду справи.

26 жовтня 2021 року Апеляційний суд Амстердама, де проходили слухання по суті в справі про належність колекції "скіфського золота", ухвалив рішення повернути експонати виставки "Крим. Золотий острів у Чорному морі" на територію суверенної держави Україна.

Саме "скіфське золото", доки триває судова тяганина, зберігається в музеї Алларда Пірсона в Амстердамі.

Макар Кушнір і його внесок у розбудову нації

Його вважають одним із провідних публіцистів доби українських національно-визвольних змагань. Він був активним співробітником і дописувачем газет "Нова Рада", "Трибуна", "Свобода", "Український голос", "Розбудова нації" та інших. Але журналістика й інформаційна діяльність – то була лише частина його багатогранної діяльності, здебільшого прихованої, яку навіть чекісти не змогли повністю відстежити й дослідити.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.

Міф та апологія Дмитра Яворницького

Дмитра Яворницького вважають чи не найбільш дослідженою постаттю серед українських істориків: за кількістю написаних про нього книжок, статей та знятих фільмів він йде пліч-о-пліч хіба що з Володимиром Антоновичем і Михайлом Грушевським. Парадокс Яворницького полягає в тому, що кількість написаного про нього прямо пропорційна зміфологізованості його життєпису.