У Празі відкрили меморіальну дошку підполковнику Армії УНР Миколі Росіневичу

У столиці Чехії на будинку, де мешкав підполковник Армії УНР Микола Росіневич, встановили меморіальну табличку в рамках проєкту Poslední adresa (Остання Адреса – Україна)

Про це у Фейсбуці повідомило Посольство України в Чехії.

 

Табличка з'явилася на будинку по вулиці Viktorinova 1151/3, Praha 4 Nusle – останній прижиттєвій адресі Росіневича.

Виступаючи на церемонії відкриття дошки, дружина посла України в Чехії Ольга Перебийніс не оминула увагою також трагедію дружини Миколи – видатної української музикантки, однієї з перших українських диригенток Платоніди Щуровської-Росіневич, яка багато років нічого не знала про подальшу долю свого чоловіка.

У своєму виступі дружина посла також подякувала чеському народу за підтримку України: "Ми дуже вдячні чеському суспільству за підтримку й допомогу українських жінок, які втекли від російської війни, взявши з собою найдорожче – своїх дітей".

Проєкт "Остання адреса" в Чехії проходить під патронатом Інституту досліджень тоталітарних режимів у Чехії. Кураторкою проєкту є Edita Jiráková.

Микола Росіневич народився у Ніжині. З початком Першої світової війни був мобілізований, воював у складі армії Російської імперії. Навесні 1918 року повернувся в Україну й пішов служити у 27-му пішому Козелецькому полку Армії Української Держави. На початку 1919 року з загоном евакуювався до Проскурова, де незабаром влився до Запорізької бригади ім. С. Петлюри Дієвої армії УНР. У 1919 році захворів на тиф і був інтернований польською владою. З березня 1920 р. – старший ад'ютант штабу 17-ї бригади 6-ї Січової дивізії Армії УНР. У 1921-1922 рр. – начальник оперативного відділу штабу 6-ї Січової дивізії Армії УНР.

Восени 1922 року Микола Росіневич виїхав до Чехословаччини. Закінчив лісниче відділення Української господарської академії у Подєбрадах. Працював секретарем філософського факультету Українського Вільного університету у Празі. 11 травня 1945 року був заарештований агентами СМЕРШ, насильно вивезений до Лук'янівської в'язниці в Києві. Після багатьох місяців допитів у Лук'янівській в'язниці в Києві він помер 10 лютого 1946 року за кілька тижнів до оголошення вироку.

Маріан Ґолемб’євський "Стер" – речник польсько-українського порозуміння

Маріан Ґолемб’євський – закинутий парашутом з Англії офіцер Армії Крайової / Делегатури Збройних Сил, член поаківської організації "Воля і Незалежність" (WiN), довголітній політичний в’язень та опозиційний активіст, пов’язаний з "Рухом" та ROPCiO. Його життєва історія під час та одразу після Другої світової війни міцно вписалася у складні польсько-українські відносини.

Корсунь. Фрагмент із книжки "Невиграна війна" Івана Гаврилюка

Жовті Води, Корсунь, Пилявці, Збараж, Зборів — ці назви глибоко вкоренилися в національну пам’ять як символи козацької військової слави. Однак за блиском цих звитяг ховається парадокс: переможний поступ війська Хмельницького затьмарила прикра поразка під Берестечком, а воєнні успіхи так і не стали тривкими політичними здобутками. Чому ж так трапилось? Відповідь на це запитання історик Іван Гаврилюк шукав не загалом у Хмельничинні, а у воєнному мистецтві очільників Козацької революції.

Від Золотої Слободи до Арлінгтонського національного кладовища. Юрко Коцай - перший олімпійський чемпіон українського походження

У світову історію плавання він увійшов як George Harold Kojac – дворазовий олімпійський чемпіон, рекордсмен світу, лікар і полковник Військово-повітряних сил США. Проте за американізованим прізвищем Kojac стояла українська родина Коцаїв із невеликого подільського села Золота Слобода. Історія цієї родини пояснює не лише спортивні успіхи Юрка Коцая, а й життєві принципи, які визначили весь його подальший шлях.

Юрій Бойко-Блохін і його сповнений випробувань шлях до утвердження української нації

Матеріали оперативної розробки за кордоном видатного українського вченого, громадсько-політичного діяча й теоретика українського націоналізму Юрія Бойка-Блохіна дають змогу зрозуміти, чому органи мдб / кдб срср так прискіпливо займалися саме науковцями – істориками, мовознавцями, літературознавцями, археологами. Їхні дослідження витоків української нації, державності, мови, культури неабияк ставали на заваді імперським планам кремлівського керівництва, яке переписувало історію на свій лад.