АНОНС: презентація монографії "Розчаклування недуги"

Тематика книжки охоплює різні проблеми: бачення інакшої тілесності; побутування епідемій в локальних спільнотах, перші спроби вакцинування та боротьба з віспою, ствердження домінування чоловіка у медицині та залученість жінки до професійної родопомочі, витіснення цехових лікарських практик

22 вересня о 16 годині у Центрі польських та європейських студій ім. Єжи Гедройця НАУКМА (Київ, вулиця Волоська, 10, 6 корпус, підвал) відбудеться презентація колективної монографії "Розчаклування недуги: Локальна традиція, "старі" хвороби та "нова медицина" в Україні XVIII – XIX cт." (Харків: Видавець Олександр Савчук, 2021).

У книжці йдеться про початки формування нових медичних уявлень та державної системи медицини в Україні XVIII – XIX cт.  Автори звертають увагу на те як імперські ініціативи були реалізовані на локальному рівні та накладалися на місцевий контекст, а унауковлені знання поєднувалися з традиційними практиками зцілення.

Тематика розділів охоплює різні проблеми: бачення інакшої тілесності; побутування епідемій в локальних спільнотах, перші спроби вакцинування та боротьба з віспою, ствердження домінування чоловіка у медицині та залученість жінки до професійної родопомочі, витіснення цехових лікарських практик. 

Автори та учасники: 

Ганна Клименко, випускниця магістерської програми "Історія" НаУКМА,  молодша наукова співробітниця Національного музею "Київська картинна галерея";

Володимир Маслійчук, доцент НаУКМА;

Ігор Сердюк, професор Полтавського національного педагогічного університету ім. В. Короленка 

 








Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.