МКІП та УІНП оприлюднили рекомендації щодо російських та радянських пам'ятників

МКІП та УІНП вважають, що імперські пам'ятники - неприйнятні, а військові монументи Другої світової війни потрібно зберегти зі зміною відверто пропагандистських написів

Міністерство культури та інформаційної політики та Український інститут національної пам'яті оприлюднили рекомендації щодо пам'ятних об'єктів, пов'язаних з історією та культурою Росії й СРСР.

 

Рекомендації стосуються двох категорій пам'ятників:

- особам, які пов'язані з історією та культурою Російської імперії та СРСР;

- військових монументів та меморіалів Другої світової війни.

У цих органах влади вважають, що пам'ятники особам, які брали участь у пропаганді та реалізації російської імперської та радянської тоталітарної політики є неприйнятними.

Чиновники пропонують частину таких пам'ятників (за умови їх художньої та історичної цінності) перенести їх до музейних просторів або закрити їх тимчасовими конструкціями.

Пам'ятники Другої світової війни, на думку МКІП та УІНП, потрібно зберегти. Чиновники закликають підтримувати їх у "належному стані", "вписувати їх у локальний контекст" та "використовувати з просвітницькою метою".

А якщо, такі пам'ятники містять маркери радянської та російської мілітаристської пропаганди, то їх пропонують замінити. Наприклад, потребує заміни термін "Велика вітчизняна війна" на "Друга світова війна", дати "1941–1945" на "1939–1945", а усувати бажано написи "радянська батьківщина", "радянський народ" та подібні.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.

Наше (?) Січневе повстання (1863–1864 роки)

25 січня цього року у Вільнюському кафедральному соборі голови трьох держав "Люблінського трикутника" – Кароль Навроцький, Ґітанас Науседа і Володимир Зеленський вшанували 163-тю річницю Січневого повстання 1863–1864 років. Мало хто звернув увагу, але це перше в історії наших трьох країн спільне вшанування пам'яті учасників цієї історичної події на найвищому державному рівні.