АНОНС: Історичні уявлення українців середньовіччя та ранньомодерного часу

19 березня (неділя) о 15:00 у Історико-меморіальному музеї Михайла Грушевського поговорять про те, як українці середньовіччя та ранньомодерного часу уявляли своє минуле, у що вони вірили та як їх бачили іноземні мандрівники

Про це йдеться на Facebook сторінці музею.

Руські книжники, коли описували певну подію, починали свою розповідь зазвичай не з неї. Вони згадували про створення Світу, розселення синів Ноя та інші сюжети, і лише після цього біблійного метаісторичного контексту переходили до своєї розповіді, що стосувалася вже власне Русі.

Історичне уявлення міняється в українців орієнтовно в XVI столітті. З цього часу ми виявляємо в текстах не лише "вписування" власної історії в ширшу біблійну канву, але й використання античних сюжетів у різноманітних етимологічних легендах.

Для багатьох несподівано буде дізнатися, що в XVI ст. дехто вірив, ніби Київ – це колишня Троя, а мощі святих у лаврських печерах – це муміфіковані Пріам, Парис та інші герої минулого. Деякі автори знайшли ще одне місто в степах Причорномор'я, в якому також вбачали колишню Трою. Важко якось пояснити таку любов ранньомодерних українців до Трої: чому вона скрізь їм ввижалася?

На історичних вправах прочитаємо та проаналізуємо фрагменти як добре знаних текстів (початок із "Повісті временних літ"), так і майже невідомі для українського читача джерела. Спеціально для "Вправ" здійснено переклад з латини кількох фрагментів досі неперекладеного жодною мовою "Religiosae Kijovienses cryptae" Йоганна Гербінія, де той описує історичні та географічні уявлення киян.

Крім того, проаналізуємо свідчення європейських мандрівників, які описували звичаї та уявлення (про) українців: як ті їли борщ, думали, що лаврські печери доходять аж до Чернігова, та шукали в Києві могилу римського поета Овідія.

Вартість — 100 грн.

Реєстрація за посиланням.

 

Теми

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.