«Український Арлінгтон». Національне військове меморіальне кладовище створять у Биківні

У Биківнянському лісі вже цього року можуть створити Національне військове меморіальне кладовище для вшанування загиблих Захисників та Захисниць України на 50 тисяч могил

Про це розповіли 23 березня під час спільної пресконференції в Медіа центрі Україна-Укрінформ представники родин загиблих, Міністерства культури та інформаційної політики, Міністерства у справах ветеранів, Українського інституту національної пам'яті та КМДА. 

"9 років війни. Багато загиблих. На жаль, зараз гинуть наші захисники і захисниці. Україна має гідно вшановувати пам'ять загиблих воїнів з належним церемоніалом, як це відбувається у країнах світу. Ми маємо створити так званий "український Арлінгтон". Хочеться, щоб наш "український Арлінгтон" став  не тільки місцем вшанування, а й реальним місцем, куди будуть приходити люди, аби дізнатися, хто такі наші Герої, вшанувати їх пам'ять", – зазначила Юлія Лапутіна, Міністр у справах ветеранів України.

Місцем для створення меморіального кладовища обрали Биківнянський ліс. Для цього Мінветеранів, МКІП, УІНП, КМДА разом з родинами загиблих оглянули й проаналізувати відповідні ділянки під будівництво. Ділянка, яку розглядають для кладовища, має площу близько 90 гектарів.

"У нас є Національний історико-меморіальний заповідник "Биківнянські могили". Він знаходиться на виїзді з Києва на Броварському шосе. Це місце пам'яті й поховання жертв сталінських репресій. Ми думаємо, що доречно поруч облаштувати кладовище. Підкреслюю, не у самому заповіднику, а поруч. Там є дві ділянки в лісі, де можна створити місце вшанування наших загиблих військових. Це найбільш швидкий шлях, щоб там вже можна було починати облаштовувати кладовище", – сказав Олександр Ткаченко, Міністр культури та інформаційної політики України. 

Національне військове меморіальне кладовище передбачає цілий комплекс споруд та площ. Це, зокрема, саме військове кладовище, ритуальна будівля та інші необхідні споруди для організації почесних поховань, а також музейний комплекс.

Для затвердження Концепції та архітектурного рішення НВМК проведуть архітектурний конкурс. У майбутньому це має стати місцем почесних поховань на державному рівні загиблих Захисників та Захисниць, місцем офіційних заходів протокольного і церемоніального характеру; місцем збереження й висвітлення наукової інформації про російсько-українську війну та інші події боротьби за незалежність України.

 

Емісар ГКЧП. Таємні переговори в кабінеті у Кравчука

За версією Крючкова, Кравчук сам був ініціато­ром введення надзвичайного стану в кількох областях України. І шеф КГБ переконав його цього не робити. Те, що згадували Кравчук, Масик і генерал Шариков, у деталях збігалося. Версія Крючкова суперечила версії Варенникова, а вони обидві — суперечили тому, що роз­повідала решта присутніх у кабінеті Кравчука.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.

Міф та апологія Дмитра Яворницького

Дмитра Яворницького вважають чи не найбільш дослідженою постаттю серед українських істориків: за кількістю написаних про нього книжок, статей та знятих фільмів він йде пліч-о-пліч хіба що з Володимиром Антоновичем і Михайлом Грушевським. Парадокс Яворницького полягає в тому, що кількість написаного про нього прямо пропорційна зміфологізованості його життєпису.