У Детройті відновлено могилу старшини Армії УНР

На цвинтарі Евергрін у Детройті (США) розчищено від землі два надмогильні пам'ятники - старшини Армії УНР Миколи Янова та його дружини, сестри-жалібниці Армії УНР Ніни

Про це повідомив головний редактор Історичної правди Вахтанг Кіпіані на своїй фейсбук-сторінці.

 

"Ми це зробили. Разом з Andriy Pereklita у буквальному сенсі відкопали дві важливі плити на цвинтарі "Евергрін" у Детройті. Старшина Армії УНР Микола Янів і його дружина Ніна - сестра-жалібниця українського війська" - йдеться у дописі.

Янів Микола (26.11.1893 – 13.02.1977) – підполковник, начальник нагородної частини штабу Армії УНР.

Закінчив Іркутське військове училище (1915), служив у 3-му гренадерському Перновському полку, у складі якого брав участь у Першій світовій війні. Останнє звання у російській армії – штабс-капітан.

Наприкінці 1917 р. – помічник командира Українського ударного батальйону 1-ї Гренадерської дивізії, з яким влився до складу 3-го Українського запасного полку в Чернігові. З початку 1918 р – сотник Вільного  Козацтва Чернігівщини. З квітня 1918 р. – ад'ютант чернігівського військового коменданта. У 1918 р. – ад'ютант штабу 9-ї пішої дивізії Армії Української Держави.
З 15.12.1918 р. – начальник штабу цієї дивізії. У 1919 р. служив у Збройних Силах Півдня Росії, з частинами яких на початку 1920 р. з-під Одеси відступив до Польщі. Там з іншими українцями у червні 1920 р. перейшов до складу Армії УНР.

23 жовтня 1920 р. прибув від санітарного інспектора до Штабу Дієвої армії УНР і призначений на посаду діловода нагородної частини Інспекторського відділу Штабу Дієвої армії УНР.

У 1920 р. – начальник нагородної частини штабу Армії УНР.

Станом на 27.03.1921 р. перебував у таборі інтернованих м. Петраків, Польща.

У 1920–1930-х рр. жив на еміграції у Калішу.

У 1944 р. емігрував до Німеччини, у 1950 р. – до США.


Янова-Мандрикіна Ніна Петрівна (? - 25.10.1964) - сестра-жалібниця Армії УНР, дружина полковника Миколи Янова. Донька Голови Управи Чернігова Петра Мандрикина. Працювала у Рівенському військовому шпиталі в м. Чернігові, потім у Другому польовому шпиталі в Армії УНР.

«Кожен має знати, що без його, або її зусиль нічого не зміниться»: Олександра Матвійчук

Публічне інтерв'ю із правозахисницею Олександрою Матвійчук у рамках виставки ГОЛОСИ Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.

Важка стежка до храму. Спогади очевидця відродження УАПЦ у Чернігові

28 січня 1990-го під час встановлення пам'ятного хреста у Крутах побував український священик з Києва, який взяв участь у освяченні хреста і служінні панахиди по вбитих більшовиками у 1918 році студентах. На Крутянську жалобу тоді з'їхалося понад 300 осіб. Це був перший за багато років випадок на Чернігівщині, коли тут відкрито служили церковну панахиду по жертвах комуністичного режиму. Сподіватись на такий крок з боку місцевих священиків РПЦ було неможливо, тому ще більше нас стала вабити УАПЦ, про яку ми чули, що вона була знищена і заборонена комуністичним режимом.

КГБ УРСР проти "Летючих козаків" ВПС США

У москві поставили завдання перед кгб урср збирати всю доступну інформацію про всіх українців, які пішли на службу до армії США. Їх розглядали як таких, що можуть бути використані з диверсійною і шпигунською метою проти срср. Так, керівництво кгб з настороженістю сприймало здобуті агентурою відомості про "збільшення американцями набору до армії молоді українського походження".

"Сто днів" або останній король: епізод з історії визвольних змагань литовського народу

Кожному в Україні, мабуть, відомі події Української революції. Зокрема, обставини реставрації гетьманської влади у 1918 році. Втім, спроби повернення до історичних форм правління, у ту добу боротьби за незалежність колишніх підневільних Росії народів, характерні не лише для України. Подібне відбулося і у Литві. Майже одночасно з реалізацією ідей українського ІІ Гетьманату народився литовський монархічний проект.