У Детройті відновлено могилу старшини Армії УНР

На цвинтарі Евергрін у Детройті (США) розчищено від землі два надмогильні пам'ятники - старшини Армії УНР Миколи Янова та його дружини, сестри-жалібниці Армії УНР Ніни

Про це повідомив головний редактор Історичної правди Вахтанг Кіпіані на своїй фейсбук-сторінці.

 

"Ми це зробили. Разом з Andriy Pereklita у буквальному сенсі відкопали дві важливі плити на цвинтарі "Евергрін" у Детройті. Старшина Армії УНР Микола Янів і його дружина Ніна - сестра-жалібниця українського війська" - йдеться у дописі.

Янів Микола (26.11.1893 – 13.02.1977) – підполковник, начальник нагородної частини штабу Армії УНР.

Закінчив Іркутське військове училище (1915), служив у 3-му гренадерському Перновському полку, у складі якого брав участь у Першій світовій війні. Останнє звання у російській армії – штабс-капітан.

Наприкінці 1917 р. – помічник командира Українського ударного батальйону 1-ї Гренадерської дивізії, з яким влився до складу 3-го Українського запасного полку в Чернігові. З початку 1918 р – сотник Вільного  Козацтва Чернігівщини. З квітня 1918 р. – ад'ютант чернігівського військового коменданта. У 1918 р. – ад'ютант штабу 9-ї пішої дивізії Армії Української Держави.
З 15.12.1918 р. – начальник штабу цієї дивізії. У 1919 р. служив у Збройних Силах Півдня Росії, з частинами яких на початку 1920 р. з-під Одеси відступив до Польщі. Там з іншими українцями у червні 1920 р. перейшов до складу Армії УНР.

23 жовтня 1920 р. прибув від санітарного інспектора до Штабу Дієвої армії УНР і призначений на посаду діловода нагородної частини Інспекторського відділу Штабу Дієвої армії УНР.

У 1920 р. – начальник нагородної частини штабу Армії УНР.

Станом на 27.03.1921 р. перебував у таборі інтернованих м. Петраків, Польща.

У 1920–1930-х рр. жив на еміграції у Калішу.

У 1944 р. емігрував до Німеччини, у 1950 р. – до США.


Янова-Мандрикіна Ніна Петрівна (? - 25.10.1964) - сестра-жалібниця Армії УНР, дружина полковника Миколи Янова. Донька Голови Управи Чернігова Петра Мандрикина. Працювала у Рівенському військовому шпиталі в м. Чернігові, потім у Другому польовому шпиталі в Армії УНР.

За ліквідацію Коновальця – трикімнатна квартира і 1000 рублів на меблі

В архівних фондах розвідки знайдено матеріали, які проливають світло на деякі подробиці широкомасштабної операції з ліквідації голови Проводу ОУН Євгена Коновальця, яку 23 травня 1938 року здійснив Павло Судоплатов за прямою вказівкою Йосипа Сталіна. Нові свідчення злочину більшовицького режиму проти українського визвольного руху ґрунтуються на письмових доповідях одного з головних фігурантів справи Василя Хомяка – особливо цінного агента ГПУ/НКВД УСРР, який діяв під псевдонімами "Лебедь" та "82" і якому вдалося впровадити убивцю у близьке оточення лідера українських націоналістів під виглядом свого родича.

Маріан Ґолемб’євський "Стер" – речник польсько-українського порозуміння

Маріан Ґолемб’євський – закинутий парашутом з Англії офіцер Армії Крайової / Делегатури Збройних Сил, член поаківської організації "Воля і Незалежність" (WiN), довголітній політичний в’язень та опозиційний активіст, пов’язаний з "Рухом" та ROPCiO. Його життєва історія під час та одразу після Другої світової війни міцно вписалася у складні польсько-українські відносини.

Корсунь. Фрагмент із книжки "Невиграна війна" Івана Гаврилюка

Жовті Води, Корсунь, Пилявці, Збараж, Зборів — ці назви глибоко вкоренилися в національну пам’ять як символи козацької військової слави. Однак за блиском цих звитяг ховається парадокс: переможний поступ війська Хмельницького затьмарила прикра поразка під Берестечком, а воєнні успіхи так і не стали тривкими політичними здобутками. Чому ж так трапилось? Відповідь на це запитання історик Іван Гаврилюк шукав не загалом у Хмельничинні, а у воєнному мистецтві очільників Козацької революції.

Від Золотої Слободи до Арлінгтонського національного кладовища. Юрко Коцай - перший олімпійський чемпіон українського походження

У світову історію плавання він увійшов як George Harold Kojac – дворазовий олімпійський чемпіон, рекордсмен світу, лікар і полковник Військово-повітряних сил США. Проте за американізованим прізвищем Kojac стояла українська родина Коцаїв із невеликого подільського села Золота Слобода. Історія цієї родини пояснює не лише спортивні успіхи Юрка Коцая, а й життєві принципи, які визначили весь його подальший шлях.