СБУ та митники затримали на кордоні частину колекції «Платар», яка належить Сергію Таруті

Наприкінці травня Служба безпеки та Державна митниця на кордоні у Львівській області затримали китайську частину колекції «Платар», яка належить підприємцю та політику Сергію Таруті.

Про це повідомило видання "Бабель".

За інформацією "Бабеля", частину "Платару" намагалися вивезти без належних документів. Митникам пред'явили папери, згідно з якими історичні артефакти колекції не є культурними цінностями. 

З'ясувати, чи так це насправді тепер мають в Інституті судових експертиз Міністерства юстиції. Зараз колекція перебуває в Києві.

Коментар Сергія Тарути отримати не вдалося. За словами його прессекретаря, бізнесмен наразі перебуває у закордонному відряджені.

Журналістка Цензор.НЕТ Тетяна Ніколаєнко опублікувала копію листа, в якому СБУ підтвердила факт відкриття провадження за цією подією. 

"Колекцію намагались вивезти з документами Галереї Возницького, мовляв, вона не є культурною цінністю. Було відкрито провадження, але джерела підозрювали, що сторони можуть домовитись. Тому написала запит в СБУ. Там обтічно відповіли про ПЛАТАР, але факт провадження підтвердили", - написала Тетяна Ніколаєнко.

Колекція культурних пам'яток "Платар" приватна. Її заснували підприємець Сергій Платонов (помер у 2005 році) та підприємець і політик Сергій Тарута. Як зазначено на сайті приватного Музею історичного культурного надбання "Платар", колекція налічує понад 10 000 пам'яток із різних регіонів та історичних епох. 

До китайської частини колекції належать роботи китайських майстрів кінця XVIII – початку XIX сторіччя. Це шаблі, ритуальні кинджали, предмети релігійного призначення, вироби зі срібла, слонової кістки, цінних порід дерева та інші предмети, в яких простежується вплив буддизму, даосизму, конфуціанства, різних етнографічних традицій, а також усієї історії правління династії Цін. Зокрема, особисті речі останнього китайського імператора Пуї.

Китайська колекція "Платар" виставлялася в Києві в різних музеях, а також у Львівській галереї Возницького.

 

"Це фільм про одне з найбільших жахіть нашої історії" — історик Олександр Зінченко про фільм "Голодомор. Літописці"

До Дня пам’яті жертв голодоморів та 90-х роковин Голодомору 1932-1933 років Суспільне Мовлення презентує документальний серіал "Голодомор. Літописці". Про історії, покладені в основу фільму, та силу проєкту в ефірі Радіо Культура розповідає автор сценарію, історик Олександр Зінченко.

Розвідка УНР в пошуках доказів більшовицьких злочинів

Карна справа Олексія Костюченка відкриває чимало деталей з життя тогочасної української еміграції. Сам Костюченко служив Україні в 1917-1921 роках. З особливою цікавістю слідчі НКВС звертають увагу на його старого знайомого — Володимира Шевченка, колишнього сотника Армії УНР. Ще на початку 30-х, Шевченко активно копав інформацію стосовно Голодомору в Україні 1932-1933 рр., неодноразово нелегально потрапляв на територію УРСР, був тихим та непримітним розвідником Державного Центру УНР в екзилі.

Передвістя Голодомору. Рік 1929-й

В архівних фондах розвідки знайдено документ ГПУ УСРР, датований 1929 роком, під назвою «Про чергові завдання в роботі з активною українською контрреволюцією» і з поміткою зверху – «Зберігати нарівні з шифром». У ньому ще за три роки до початку масштабного голоду в Україні простежується, як сталінські спецслужби фіксували «невидимий сплеск антирадянської активності на селі», відродження повстанських комітетів, проникнення із-за кордону розвідників УНР в усі регіони для підбурювання селян до спротиву.

Олена Теліга: очі і серце звернені на Київ

У часописі «Волинь» за 21 вересня 1941 року, № 4а вміщена стаття Олени Теліги «Перед брамою столиці», яка не увійшла до жодного видання її творів, а отже залишається маловідомою. Натомість стаття віддзеркалює головний імператив її життя і творчості - прагнення об’єднати українську націю і повернутися до державного Києва. 22 жовтня 1941 року Олена Теліга повернулася до Києва, щоб більше ніколи його не покинути і за що заплатила власним життя.