IN MEMORIAM:Від російських ракет загинула письменниця Вікторія Амеліна

1 липня через важке поранення, отримане внаслідок обстрілу російськими окупантами Краматорська, померла українська письменниця та волонтерка Вікторія Амеліна.

Про це повідомили в українському ПЕН.

27 червня у момент удару по Краматорську Вікторія Амеліна була в ресторані Ria Lounge в центрі міста разом із делегацією колумбійських журналістів та письменників.

"З величезним болем повідомляємо, що 1 липня в лікарні Мечникова у Дніпрі перестало битися серце письменниці Вікторії Амеліної. Її життя обірвалося через поранення, несумісне з життям, спричинене ракетним ударом російських окупантів по ресторану в Краматорську 27 червня 2023 року. Ми повідомляємо цю новину нині, коли про неї дізналися всі рідні Вікторії та з їхньої згоди", — ідеться у повідомленні.

Вікторія Амеліна із літа 2022-го вона приєдналася до правозахисної організації Truth Hounds, вона працювала як документаторка воєнних злочинів на деокупованих територіях на сході, півдні та півночі України, зокрема у Капитолівці на Ізюмщині, де знайшла щоденник убитого росіянами письменника Володимира Вакуленка.

Як зазначили в ПЕН, водночас Вікторія розпочала роботу над своєю першою нон-фікшн книжкою англійською мовою War and Justice Diary: Looking at Women Looking at War, який незабаром має вийти друком за кордоном.

Вікторія Амеліна народилася 1 січня 1986 року у Львові. У шкільні роки переїхала з батьком до Канади, однак невдовзі вирішила повернутися в Україну. 2007 року отримала ступінь магістра комп'ютерних технологій у НУ "Львівська політехніка" з відзнакою. 

Вікторія Амеліна була авторкою прози та поезії, зокрема романів "Синдром листопаду, або Homo Compatiens" (видавництво Discursus, 2014 р.), "Дім для Дома" (Видавництво Старого Лева, 2017 р.). Писала книжки для дітей: "Хтось, Або Водяне Серце" (Видавництво Старого Лева, 2016 р.), "Е-е-есторії екскаватора Еки" (Видавництво Старого Лева, 2021 р.).

 

Василь Мудрий (1893–1966)

"24 серпня 1939 року у Львові відбувся Крайовий конгрес Українського національно-демократичного об'єднання, на якому одностайно ухвалено резолюцію, що українське громадянство виконає в цих важких часах горожанські обов'язки крови і майна, які накладає на нього приналежність до Польської Держави... нині не час для взаємних політичних суперечок і що вищезазначене рішення разом з українським суспільством у повному обсязі виконаємо та понесемо всі жертви для спільної оборони держави".

Нестабільність і криза. Фрагмент книги "Революційна весна" Крістофера Кларка

Весна 1848 року ознаменувала час, коли Європу воднораз огорнули надія і страх, вона відчула крихкість усталеного століттями політичного порядку. Повстання у Парижі, Відні, Берліні, Мілані, Празі та десятках інших міст не були ізольованими епізодами, а стали першою загальноєвропейською революцією модерної доби. За інтенсивністю та географічним розмахом вона не мала прецедентів і охопила майже весь континент: від Португалії до Галичини й від Скандинавії до Сицилії. Люди по всій Європі стали учасниками масової політики та вимагали соціальної емансипації, громадянських прав і національного самовизначення.

Симон Созонтів. Опікун українців у Франції та "опіка" над ним органів кдб

Оперативній справі, яку в кдб завели на Симона Созонтіва, дали назву "Каучук". За аналогією з тим, що він був власником невеликої фабрики гумових виробів у Франції. Але він цікавив чекістів не лише як господарник і меценат, а передусім як багаторічний голова "Української громадської опіки" у Франції і в подальшому – голова виконавчого органу Української Національної Ради (прем’єр-міністр уряду в екзилі). Його певні риси характеру, політичні хитання й амбіції мали намір використати для здійснення спеціальної пропагандистської операції.

Поет Леонід Лиман. «Як я став ворогом народу»

У низці оперативних розробок органами кдб представників української творчої інтелігенції, що опинилися в еміграції, справа на поета Леоніда Лимана займає окрему нішу. Принаймні за обранням способів його компрометації. Покрокове розкриття тієї "кухні" кдб на підставі розсекречених документів з архівних фондів Служби зовнішньої розвідки України дає змогу наочно показати, як саме фальшували докази антирадянської діяльності, вигадували неіснуючі факти, використовували вивіски відомих міжнародних організацій і підписи їхніх керівників, залучали іноземних журналістів для поширення недостовірної інформації.