Один із засуджених за вбивство співака Віктора Хари покінчив життя самогубством

Верховний суд Чилі виніс остаточний вирок у справі про затримання, тортури та вбивство співака Віктора Хари у 1973 році.

Про це повідомила чилійська газета Publimetro

Шістьох колишніх військовиків віком від 73 до 85 років засуджено до 25 років за вбивство співака Віктора Хари у 1973 році. Ще одного обвинуваченого, колишнього офіцера, засуджено до восьми років ув'язнення за приховування вбивств і викрадень.

Один зі засуджених – 87-річний бригадир Ернан Чакон Сото застрелився у власному помешканні. Його виявили мертвим коли до нього прибув поліційний конвой, щоб відпровадити до в'язниці. 

Віктор Хара - чилійський поет, театральний режисер, співак і політичний активіст, який загинув під час військового перевороту 1973 року в Чилі, організованого генералом Аугусто Піночетом. Його жорстоке вбивство на стадіоні "Чилі", перетвореному на концтабір.

Протягом чотирьох днів його били, катували електричним струмом, ламали руки. 15 вересня його відвели в роздягальню стадіону і там убили пострілом в голову, після чого випустили в тіло автоматну чергу. Пізніше його тіло було виявлено на вулицях Сантьяго.

Через кілька днів після перевороту Віктор Хара став символом боротьби за свободу і справедливість у всій Латинській Америці.

У 1990 році в рамках урядового розслідування було офіційно проведено ексгумацію і розтин тіла, які показали, що в нього було випущено 44 кулі.

У грудні 2008 року всім вісьмом учасникам злочину чилійський суд пред'явив звинувачення. Семеро, які проживають в Чилі, були арештовані

Згідно з офіційними даними, під час диктатури Піночета понад 28 000 людей було піддано тортурам, 3 227 були вбиті, а близько 200 000 були вигнані.

 

Теми

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.