У Трускавці відзначили 100-річчя з дня народження Дарії Гусяк

Дарія Гусяк була зв'язковою Головнокомандувача УПА Романа Шухевича.

Про це повідомила Трускавецька Міська Рада.

4 лютого у Трускавці відбулися урочисті заходи з нагоди 100-річчя з дня народження Дарії Гусяк. В рамках вшанування Дарії Гусяк відбулася презентація книги історика, дослідника національно-визвольного руху, викладача Львівського Національного університету імені Івана Франка Миколи Посівнича "Степан Бандера. Провідник української ідеї". Захід вшанувала своєю присутністю посестра Дарії Гусяк, її близька приятелька зі Львова Люба Сорока.

Дарія Гусяк народилася 4 лютого 1924 р. у Трускавці в національно свідомій родині Гусяків. Їй судилося прожити довге (98 років) та нелегке життя. Але водночас її життя – це символ нескореності, незламності, символ боротьби, котра увінчується успіхом. 

Дарія Гусяк закінчила українську народну школу в Трускавці, торговельну гімназію в Дрогобичі (1943), працювала помічником бухгалтера в Трускавці. Від 1939 виконувала завдання підпілля ОУН, з 1948 – членкиня ОУН. У 1946, діставши документи переселенців з Польщі, спільно з Мартою Пашківською та мамою організувала хату-криївку у с. Грімне на Львівщині, де взимку 1947 три тижні перебував Роман Шухевич. Від цього часу Дарія – зв'язкова генерала УПА Шухевича. Її псевдо "Дарка", "Нуся", "Чорна". Освоїла виготовлення фальшивих документів і печаток, навчала цьому ремеслу молодих підпільників. 

Заарештована на початку березня 1950. Два роки перебувала під слідством у тюрмах Львова та Києва, на допитах піддавалась тортурам, щоби зізналася також катували її матір. Засуджена на 25 років тюремного ув'язнення. Утримувалася в тюрмах Верхньоуральська (1952) та Володимира (1952-1969), внаслідок протестів Міжнародної амністії та закордонних жіночих організацій переведена в мордовський табір суворого режиму у с. Барашево. Звільнена у березні 1975 із забороною повертатись у Західну Україну. Поселилась у Волочиську Хмельницької області спільно з соратницею по боротьбі Катериною Зарицькою.

Лише після падіння комуністичного режиму у 1995 змогла повернутися до Львова. Членкиня Проводу Конгресу українських націоналістів (1998-2005), засновниця та голова Всеукраїнської ліги українських жінок (1995-2004), співзасновниця Національної ради жінок України. Померла у Львові 2022 р. Початково похована в родинного гробівці Шухевичів, а вже після відходу до вічності Юрія Шухевича перепохована біля нього на Полі почесних поховань.

 

Майдан. Початок. Cпогади учасників Революції Гідності

"Мустафа написав у Фейсбуці: "Хто сьогодні до півночі готовий вийти на Майдан?..". Цей заклик побачив Володимир Коломієць. Він кинув $600 на рекламу допису, і тому його побачили 100 тисяч користувачів".

Март Ніклус: "Дорогий мій Василю! Не вдалось нам більше з Тобою побачитись…"

Василь Стус мав відбути 10 років примусових робіт та 5 років заслання. Оскільки він помер, не відбувши й половини цього терміну, радянська держава буквально "тримала його під арештом" навіть після смерті. Лише завдяки шаленим зусиллям родин дисидентів та національно свідомих громадян тіло поета і його побратимів вдалося перевезти в Україну

Від радіокерованої яхти до голосу в окупованих Олешках: 10 історій Українського радіо, які вас здивують

16 листопада 1924-го вийшла в ефір перша передача Українського радіо. Відтоді воно встигло пережити зміни державних устроїв, сталінські репресії й радянську цензуру, Другу світову, боротьбу за незалежність та українські революції, реформу Суспільного мовлення. Радіо декілька разів переїжджало з міста в місто, працювало з поїзда, підвалів і бомбосховищ, змінювало техніку й формати, і при цьому продовжує безперервно мовити — доносячи життєво необхідну інформацію до мешканців окупованих Олешок, розважаючи нас під час блекаутів, об'єднуючи навколо мови українців на всіх континентах через Радіодиктант.

Микола Руденко: "Ми стали першою групою, яка відкинула методи підпільної боротьби та виступила на повний голос"

9 листопада 2026-го відзначаємо 50-ту річницю з дня заснування Української Гельсінської групи сприяння виконанню Гельсінських угод – першої правозахисної організації в радянській Україні, яка відіграла історичну роль у боротьбі за права людини та незалежність нашої держави. Поява такої спільноти в умовах жорсткого придушення державою будь-яких проявів інакодумства стала можливою завдяки підписанню керівництвом СРСР Заключного акта Гельсінської наради з питань безпеки та співробітництва в Європі. Радянський Союз пішов на цей крок в обмін на міжнародне визнання своїх післявоєнних кордонів.