Василь Кук. Робота на Сході

Коли весною 1942 після Другої конференції ОУН Василь Кук вирішив їхати у Дніпропетровськ, українське підпілля тут перебувало у вкрай важкому стані. Крайовий провід розгромлено німцями, його керівник Зиновій Матла повернувся в Галичину з переконанням про безперспективність роботи ОУН в цьому терені у нових умовах. Василь вирушив у дорогу з Михайлом Медведем, якого знав ще з краківських часів. Разом вони добралися підпільними звʼязками зі Львова до Здолбунова на Волині, а звідти потягом на південь.

 
Василь Кук

Коли весною 1942 після Другої конференції ОУН Василь Кук вирішив їхати у Дніпропетровськ, українське підпілля тут перебувало у вкрай важкому стані. Крайовий провід розгромлено німцями, його керівник Зиновій Матла повернувся в Галичину з переконанням про безперспективність роботи ОУН в цьому терені у нових умовах.

Василь вирушив у дорогу з Михайлом Медведем, якого знав ще з краківських часів. Разом вони добралися підпільними звʼязками зі Львова до Здолбунова на Волині, а звідти потягом на південь. З одного боку, Кук міг бути спокійним під час перевірок, бо мав виготовлені у підпіллі документи Гестапо, вільно володів німецькою. Але з іншого - після втечі у Луцьку - розумів, що його розшукують. Втім, дорога минула без пригод.

Спершу вони приїхали до Кіровограду, тоді до Дніпропетровська, який Василь незабаром знову зробив центром Південно-східних українських земель і головним місцем свого перебування. Тут за рік роботи він змінив кілька квартир, при цьому намагався мінімально перетинатися із сусідами.

В одній з них (помешкання професора місцевої політехніки) таки наштовхнувся на надмірну цікавість сусідки, яка для спостереження за ним зробила дірку у фанері між балконами. Врешті, пані викликала поліцію через підозрілого незнайомця у сусіда. Але фальшиві документи Гестапо знову врятували Кука: поліцаї лише перепросили.

На іншому місці Кук мешкав на одному поверсі з ще одним членом крайового проводу Логушом, але провідник поводився так, що його колега навіть не здогадувався про свого сусіда.

Кук багато їздив: крім Дніпропетровська, Кіровограду, менших міст та сіл, побував у Запоріжжі та Миколаєві. Зустрічався з місцевими, особисто втягував людей до підпільної мережі. "Свою працю на півдні він почав від найнижчих клітин" - пригадувала Уляна Крюченко.

Край, який Василь Кук очолював, включав тодішні Кіровоградську, Дніпропетровську, Запорізьку, Миколаївську, Херсонську, Одеську, Сталінську, Ворошиловоградську та Кримську області. Він був не лише найбільшим за територією і населенням, але, напевно, найважчим для розвитку націоналістичного підпілля в силу історичних причин.

Століття русифікації та десятиліття совєтської влади, не просто ліквідували паростки українського національного руху, але й позбавили національного самоусвідомлення мільйони місцевих українців. Але це не відвернуло молодих націоналістів.

Разом з Куком на південь прибула група підпільників, які взялися за відновлення мережі ОУН. У новосформований провід краю ввійшли: організаційний референт Петро Дужий, пропаганди - Омелян Логуш, військовий Михайло Медвідь, служби безпеки - Ярослав Петречко. Досить швидко налагоджено системну роботу проводу, який збирався принаймні раз на місяць у Дніпропетровську.

"На цих засіданнях та нарадах, - пригадував Дужий, - обговорювалися різні питання: "Іванів" (Логуш) зазвичай доповідав про міжнародне становище, "Леміш" (Кук) про біжучі завдання організації, я про ситуацію на Південних українських землях, про настрої серед членів ОУН і її організаційний стан".

Із самого початку Кук спрямував розвиток організації в іншому напрямку, як його попередник. Матла опирався на контакти місцевих українців, отриманні ще в Галичині. Здебільшого, це були люди антисовєтських настроїв (саме тому привернули увагу націоналістів), але більшість - представники старшої генерації. Вони надавалися до роботи на першому легальному етапі, але не були здатними до боротьби в підпіллі.

Багато серед них було германофілами, не готовими чинити спротив новій окупаційній політиці. Зважаючи на те, що легальний етап діяльності тут був дуже коротким, організатори розгортання ОУН не встигли вийти через цих людей на інші середовища. Тому на початок 1942 року, після арештів значної частини прибулих з Південною похідною групою, подальший розвиток мережі спинився.

Василь Кук натомість вирішив працювати із звичним для нього середовищем - молоддю. Ця ідея спершу не виглядала надто перспективною. "Молодь в загальному на початку не проявляла заінтересування політичними справами, була байдужа до усього. - читаємо у звіті підпілля з Дніпропетровська за червень 1942.

- Для неї питанням дня був хліб і більш нічого. Зараз вона починає запитувати себе, чому це нема цього хліба, якого вона потребує, а це заінтересування веде її до політично-суспільного питання. Зараз, бо саме життя змусило її, вона відчуває потребу бути активною в політичному житті і не живе вже тільки тим, що їсть".

Системні і наполегливі зусилля почали давати результат. Кук продемонстрував ефективність нового підходу. "Думку, що на сході України треба опертися на старший елемент і елемент, що знаходиться під впливом старих національно свідомих людей, Леміш також відкинув. - пригадує молода українка з Дніпропетровщини, яка долучилася до ОУН.

- Він сказав, що з такими "стариками" ми далеко не заїдемо. Бо життя змінило Україну надто багато за 25 років радянської влади, і опертя треба шукати серед молоді і "нових" людей, навіть не звертати увагу чи то комуніст, чи комсомолець. Бо люди старих переконань не здібні збагнути, які великі зміни сталися в Україні щодо психіки народу".

Крамольну для багатьох колег думку про можливість співпраці із молодими комуністами чи комсомольцями, Кук довів на практиці. Через багато років він розповідав, що з такими людьми йому було працювати легше, ніж з байдужими до всього хлопцями та дівчатами. Змінити бачення молодої людини, викривши хибність ідей, в які вона вірила, було простіше, ніж мотивувати байдужу.

Вже незабаром цю тактику прийняли інші оунівці, які працювали поза Західною Україною. "Молодь є всюди однакова. - читаємо в інструкції про особливості роботи на сході з липня 1942 року. - Однаково реагує на життєві явища, однаково підпадає під чародійний вплив молодечої романтики.

Большевицьке виховання ще тут основного спустошення не зробило, світогляд ще не вкорінився, війна захитала основними принципами голошених правд, що сьогодні молодь Східних земель, в основному, не різниться від молоді Західніх земель. Різниця є хіба та, що одні вже були нами виховуванні, а другі ждуть на нас. Це ще матеріял, з якого виросте лише те, на що ми спроможемося сьогодні. Комплекс московсько-большевицький тут найшвидше дасться викорінити й після нього слід не остане".

Роботі з молоддю, між іншим, сприяла памʼять про недавно пережите місцевими юнаками і дівчатами на Дніпропетровщині. Влітку 1941 студенти були долучені до оборони міста під час наступу німців. Але армія несподівано відійшла: багато з юних оборонців загинуло. Серед тих, хто вижив, настрої до совєтської влади зазнали докорінних змін.

Окрім націоналістичної агітації, Кук використовував для мобілізації нових членів ОУН твори української літератури, заборонені в СССР, зокрема історичну белетристику Андрія Чайковського, Богдана Лепкого, науково-популярні роботи Івана Крипʼякевича. Тексти, на яких зростали юнаки та дівчата в Галичині та Волині, були геть невідомі на Наддніпрянщині. І вони справляли на них таке ж враження як на їх західних ровесників - захоплення невідомою історією свого народу, яке ставало поштовхом до національного самоусвідомлення.

Досвід творення ланок організації з нуля, потім їх поєднання і координацію в єдиній структурі Василь мав ще з 1930-тих років. Як і за часів Польщі, діяти слід було підпільно і всупереч вороже налаштованій владі. Але умови німецької окупації виявилися значно жорсткішими. "Гебітскомісари і СД одержали інструкцію знищувати безоглядно членів ОУН-бандерівців, - читаємо в звіті про діяльність ОУН на сході після переходу в підпілля, - примінюючи до них остріші міри, як до комуністів. Організаційна робота в цьому етапі опиралась на підпільниках/професіоналах, що жили на фальшиві документи, на підпільних "хатах".

З місцевих кадрів відпали всі конʼюнктористи, елемент не боєвий, шкурники, угодовці - остала мала кількість дійсно боєвих людей, свідомих революціонерів. В цьому часі почалась організація сітки, що вʼязалась до району, а навіть вище, людьми, що жили легально. Область і вище, звʼязки і всі важніші організаційні доручення вели і виконували, як закон, підпільники, що охороняло від провалів. Вперше появилися підпільники з місцевого елементу. В цьому етапі місцевий елемент дає нам людей бойових, в силі віку, і молодь (бувші косомольці), це люди, що виросли в радянській дійсності, тверді, відважні. Крім мужчин, в підпільній роботі беруть участь жінки".

За рік роботи Кукові вдалося розгорнути мережу майже на всіх теренах краю. Обласні проводи, які складалися із провідника, референтів пропаганди та організаційного, створили всюди, крім прифронтової Ворошиловоградської (Луганської) області, але підпільники діяли і там. Кожному обласному провіднику підпорядковувалися приблизно два окружних проводи, які у свою чергу керували районними.

Кіровоградський обласний провід очолив Осип Безпалько, товариш Кука з часів Пласту та Юнацтва ОУН на Золочівщині. Глибша розбудова структури (до рівня станиць, як на заході України) не вдалася за браком часу. Не встигли також створити окружних проводів на теренах Сталінської (Донецької) (провідник Кривошапко родом із Кривого Рогу) та Кримської (провідниця Катерина Мешко, яка стала членкинею ОУН у Дніпропетровську) областей.

Фрагмент книги "Василь Кук. Біографія покоління"

Теми

А. Королівський: Аркадій Животко: чужий в Росії, забутий в Україні

Про нього не знають ані харків’яни, ані мешканці Кам’янця -Подільського, Києва, Ужгорода, що в їх містах жив і працював патріот і журналіст Аркадій Животко. Росія захоплює нашу історію, наші землі. Чому б нам не дати гарну відповідь вшануванням хоча б меморіальною дошкою Людини з крайньої межі етнічно українських земель?

Тамара Гундорова: Українознавство, Архів і нація в часи війни

11 липня відбулася церемонія відкриття the Competence Network of Ukrainian Studies, Frankfurt (Oder) - KIU (Berlin) в університеті Віадріна. Публікуємо текстову версію виступу професорки Інституту літератури ім. Т.Шевченка та Прінстонського університету Тамари Гундорової про те, як нинішня війна з Росією руйнує не тільки життя багатьох українців, а й архіви, музеї та бібліотеки.

Петро Шуклінов: Це не спринт, це марафон

Згідно опитування Центру Разумкова значна частина українців підтримують початок переговорів з РФ (44%), але без виконання умов русскіх та Путіна (85%). Ми всі розуміємо, що рано чи пізно будуть перемовини. Можливо цього року, можливо через 10 років. Але прямо зараз перемовин не хоче Путін. Він продовжує вірити, що має шанс перемогти українців і вбити нас всіх. Як Гітлер в останні тижні перед смертю, він існує в межах своєї хворобливої уяви, де танкові колони наближаються до Берліну і перемагають НАТО.

Максим Осадчук: "Втома від війни". Що буде далі?

Скидається на те, що в суспільстві остаточно оформилися дві соціологічно помітні групи, яких породила та живить війна. Справа не в тому, що одні проукраїнські, а інші - колаборанти, зовсім ні. Представники обидвох категорій всім серцем бажають перемоги України та переробки якомога більшої кількості окупантів на хороших росіян. Різниця в уявленнях про те, чим заради цього прийнятно пожертвувати.