Голову Українського інституту національної пам'яті демобілізували

Після 25 місяців служби Голова Українського інституту національної пам'яті Антон Дробович звільнився з лав ЗСУ.

Про це повідомив Голова Українського інституту національної пам'яті Антон Дробович.

"Сьогодні офіційно повернувся на роботу в Український інститут національної пам'яті після 25 місяців служби у Збройних Силах України. Звільнився бо уже пів року хворіє батько і треба йому допомагати. Не знаю чи на довго, але розумію, що війна з росією скоро не закінчиться, тому вочевидь це була не остання моя каденція у війську", - написав на своїй сторінці у Фейсбук Антон Дробович.

У своєму дописі він також подякував побратимам і посестрам з ТрО і ДШВ. І вшанував пам'ять полеглих товаришів.

"А решті читачів скажу лише одне — готуйтеся і гартуйтеся. Мені здається, що ця війна торкнеться кожного, від неї не вийде піти чи поїхати. Але в ній точно можна перемогти зло", — додав він.

 

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.