АНОНС: Публічна дискусія "Історична пам’ять кримських татар у розповідях про депортацію"

До 80-х роковин депортації кримськотатарського народу у Музеї війни відбудеться публічна дискусія "Історична пам’ять кримських татар у розповідях про депортацію" та презентація виставки "У портреті предків – моя батьківщина".

Про це інформує Музеї війни.

18 травня 1944 р. кремлівський режим Сталіна вчинив акт геноциду проти найбільшого корінного народу Кримського півострова – киримли, – депортувавши його представників за надуманим звинуваченням до Середньої Азії та інших регіонів Радянського Союзу. Проте історична правда вижила в усних переказах і передалася наступним поколінням кримських татар, яким згодом пощастило повернутися на рідну землю.

Хтось більшою, хтось меншою мірою переповідав історію свого народу, передавав звичаї, релігійні практики дітям та онукам. На те, як це працювало в кримськотатарському середовищі та середовищах інших депортованих із Криму спільнот, проллє світло дискусія "Історична пам'ять кримських татар у розповідях про депортацію".

До участі в заході запрошено представників кримськотатарської громади та істориків. Зокрема, дослідника дитячої пам'яті про депортацію, автора дисертації "Повернення кримських татар на батьківщину в 1956–1989 роках", к. і. н., Мартіна-Олександра Кислого.

Аспекти, що стосувалися життя, депортації інших громад півострова розкриє Юрій (Амір) Радченко, к. і. н., дослідник історії кримських татар, директор Центру дослідження міжетнічних відносин Східної Європи.

Одним із учасників дискусії буде голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров.

Під час заходу будуть презентовані родинні реліквії Гульнари Бекірової – хустка-марамá та молитовник її мами Рузіє Алідінової, вивезені з окупованого російськими військами с-ща Новоолексіївка на Херсонщині. Хустку Рузіє вишила на своє 17-ліття в депортації в Узбекистані, а в молитовнику – записані від руки молитви, знані напам'ять.

Захід відбудеться у співпраці з Меджлісом кримськотатарського народу та Центром дослідження міжетнічних відносин Східної Європи.

Фотопроєкт "У портреті предків – моя батьківщина" виник як ініціатива Національного музею історії України у Другій світовій війні. Його мета – показати тяглість поколінь кримських татар, які зберігають сімейну, національну, релігійну колективну пам'ять свого народу, попри всі випробування, які йому довелося пережити у ХХ й ХХІ ст. Музей звернувся до відомих в Україні киримли з проханням поділитися своїми родинними фото. Хтось із людей на цих світлинах народився ще в ХІХ ст., хтось був репресований, хтось – депортований. Хтось прийшов на світ у Криму, хтось – на засланні родини в Узбекистані чи на Уралі, а хтось – уже в незалежній Україні.

Сімейні світлини поєднали із сучасними фото дев'ятьох кримських татар, кожен із яких став успішним у своїй царині. Це Представник Президента України в АР Крим Таміла Ташева, дипломати Алім Алієв та Юсуф Куркчі, головна редакторка видання "Українська правда" Севгіль Мусаєва, актор та режисер Ахтем Сеітаблаєв, кінорежисер Наріман Алієв, правозахисниця Гульнара Бекірова, фотограф Еміне Зіятдінова, художник-кераміст Рустем Скибін.

Доєднатися до заходів можна онлайн чи офлайн (трансляція відбудеться на офіційній Facebook-сторінці Музею війни) 16 травня о 15:30.

 

"Пропагандистські вітрини": політична історія чемпіонатів світу з футболу

Після Другої світової війни в Угорщині, як і в інших країнах Центрально-Східної Європи, до влади прийшли комуністичні режими. Як і фашисти в Італії та нацисти в Німеччині, комуністи в Центрально-Східній Європі розглядали спорт як потужну пропагандистську зброю. Інтереси угорської комуністичної влади співпали з бажаннями тренера Густава Шебеша. Результатом стала найсильніша команда 1950-их років – склад збірної Угорщини, який увійшов в історію під назвою "Золота команда". Ця команда була одним з яскравих зразків впливу тоталітарного режиму на спорт

Паросля. Незручні спогади

Якщо 11 липня у польській історіографії вважається "апогеєм" конфлікту, то його початок відраховують від убивства мешканців колонії Паросля на Рівненщині. Подію намагаються пов'язати з першими збройними акціями бандерівського підпілля проти нацистів. Йдеться, насамперед, про напад сотні Григорія Перегіняка – "Коробки" на комендатуру містечка Володимирець 7 лютого 1943 року.

"Дніпро" на теренах Західної Німеччини. Спецоперація кдб

У 1956 році кдб срср створив на теренах Західної Німеччини легендовану групу "Дніпро", яка нібито стояла на патріотичних позиціях, дбала про українські інтереси і закликала емігрантів повертатися на свою батьківщину. Але за щирими, на перший погляд, зверненнями і закликами крилися ретельно продумані й далекосяжні плани посіяти розбрат і ворожнечу в середовищі української еміграції, скомпрометувати лідерів в очах рядових членів націоналістичних організацій, розсварити їх між собою, посіяти зневіру.

Як у Харкові встановлювали (та руйнували) пам’ятник УПА

1992 рік. У харківському Молодіжному парку, поруч із хрестом пам'яті жертв Голодомору установлюють перший на Лівобережжі пам'ятний знак воїнам УПА. У день відкриття біля знаку стоїть почесна варта курсантів кількох училищ. Церемонія починається молебнем за участі священників УАПЦ та УГКЦ. За кілька років пам'ятний знак стане мішенню понад сотні актів вандалізму: його засипатимуть сміттям, руйнуватимуть, намагатимуться "обміняти" на пам'ятник лєніну, а згодом — украдуть.