Російські окупанти зруйнували пам'ятник Нестору Махну в Гуляйполі

В рідному місті Нестора Махна під час обстрілів пошкодили пам'ятник командувачу Революційної повстанської армії України.

Про це повідомив голова Запорізької обласної військової адміністрації Іван Федоров.

"Ворожі ракети зруйнували пам'ятник Нестору Махну в центрі Гуляйполя, який вважався символом вільного міста. Росіяни можуть зруйнувати наші пам'ятки, проте ніколи не знищать нашу історію!", - написав Іван Федоров у Телеграмі.

Нестор Махно народився у Гуляйполі у 1888 році. У 1917-1920 роках тут був епіцентр партизанського українського руху і столиця "вільного будь-якої влади" району, де хазяйнував анархіст-революціонер Нестор Махно.

Пам'ятник Нестору Махну не входить до переліку пам'яток культурної спадщини, однак з 2009 року він був неофіційним символом Гуляйполя. 

 

«Зараз формується "жива пам’ять"», - Роза Тапанова

Інтерв’ю з генеральною директоркою Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр» Розою Тапановою для Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.

Як звільняли Харків у серпні 1943-го

Німці атакували на світанку 29 серпня 1943-го позиції 69-ї армії. До вечора стало очевидно, що це відволікаючий маневр для забезпечення відступу військ із Харкова та його передмість. Вже до вечора цього дня, не зустрічаючи значного опору, були звільнені Люботин, Гіївка, Березове, Південний, Пісочин, Нова Баварія, станція Основа, Високий. Саме цей день і треба вважати датою визволення Харкова.

Українське державотворення літа 1941-го. Міфи та факти

Сам факт відновлення української влади після тривалої окупації мав суттєвий вплив на свідомість населення. Історик та дисидент, уродженець Волині Валентин Мороз згадував: "Перша половина мого життя була сформована двома прапорами під час проголошення української самостійності в 1941 році. Ці два українські прапори в рідному селі збереглися на ціле життя, давали вогонь витерпіти і перемогти".

Макар Кушнір і його внесок у розбудову нації

Його вважають одним із провідних публіцистів доби українських національно-визвольних змагань. Він був активним співробітником і дописувачем газет "Нова Рада", "Трибуна", "Свобода", "Український голос", "Розбудова нації" та інших. Але журналістика й інформаційна діяльність – то була лише частина його багатогранної діяльності, здебільшого прихованої, яку навіть чекісти не змогли повністю відстежити й дослідити.