АНОНС: Дискусія "Музеєфікація війни. Завдання та виклики у комплектуванні музейних колекцій"

15 травня у Залі пам’яті Національного музею Голодомору-геноциду відбудеться дискусія для представників українських музеїв "Музеєфікація війни. Завдання та виклики у комплектуванні музейних колекцій".

Про це інформує Музей Голодомору.

Захід спрямований на обмін досвідом у профільній спільноті музейників. На виявлення "білих плям" у питанні комплектування музейних колекцій предметами, що репрезентують російсько-українську війну для подальшого вдосконалення внутрішніх механізмів комплектування.

Перелік тематичних блоків дискусії:

1. Робота в полі. Способи поповнення музейних колекцій артефактами російсько-української війни. Автоматизація надходжень (кейс Музею війни та Нової пошти). Організація експедицій, співпраця з органами державної влади. Налагодження контактів з донорами.

2. Пріоритезація артефактів та мета комплектування. Що може бути включене до музейної колекції? Вибірковий і масовий збір артефактів. Комплектування для проєкту чи проєкт зі скомплектованого?

3. Які труднощі виникають і що можна було б покращити на рівні адміністрування для більш ефективного комплектування музейних колекцій.

Модераторка — Леся Гасиджак, в.о. генерального директора Національного музею Голодомору-геноциду

Спікери та їхня експертиза:

Яна Гринько, завідувач експозиційно-виставкового відділу Національного музей Голодомору-геноциду (комплектування під проєкт);

Юрій Савчук, Музей війни (найбільші масштаби комплектування, проєкт з Новою поштою);

Тетяна Пилипчук, Харківський літературний музей (тематичне комплектування) (online);

Володимир Сімперович, Центр досліджень воєнної історії Збройних Сил України (автор методичних рекомендацій з комплектування по російсько-українській війні);

Ольга Сало, заступниця генерального директора із розвитку та культурно-просвітницької роботи Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні — Музею Революції гідності (сталий досвід комплектування);

Мар'яна Томин, директорка Департаменту культурної спадщини МКІП (можливості співпраці з органами управління для покращення механізмів комплектування музейних колекцій).

Коли: середа, 15 травня, о 12.00

Де: Зала пам'яті Музею Голодомору (вул. Лаврська, 3)

Вхід вільний за попередньою реєстрацією.

 

Емісар ГКЧП. Таємні переговори в кабінеті у Кравчука

За версією Крючкова, Кравчук сам був ініціато­ром введення надзвичайного стану в кількох областях України. І шеф КГБ переконав його цього не робити. Те, що згадували Кравчук, Масик і генерал Шариков, у деталях збігалося. Версія Крючкова суперечила версії Варенникова, а вони обидві — суперечили тому, що роз­повідала решта присутніх у кабінеті Кравчука.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.

Міф та апологія Дмитра Яворницького

Дмитра Яворницького вважають чи не найбільш дослідженою постаттю серед українських істориків: за кількістю написаних про нього книжок, статей та знятих фільмів він йде пліч-о-пліч хіба що з Володимиром Антоновичем і Михайлом Грушевським. Парадокс Яворницького полягає в тому, що кількість написаного про нього прямо пропорційна зміфологізованості його життєпису.