Андрій Любка став лауреатом Літературної премії ім. Конрада 2024 року

Закарпатський письменник та волонтер Андрій Любка став лауреатом літературної премії імені Джозефа Конрада-Коженьовського-2024.

Про це повідомляє Польський Інститут у Києві.

Премія Конрада заснована Польським Інститутом у Києві 2007 року, вручається раз на два роки. Присуджується українському письменникові/письменниці віком до 40 років за послідовність у реалізації творчого шляху, інноваційність форми, універсалізм послання. Фіналістів обрало зі списку претендентів (запропонованих 49 інституціями та приватними особами) польсько-українське журі.

Під час промови Андрій Любка згадав біографічний шлях Конрада і порівняв з теперішніми реаліями:

"Я б дуже не хотів, щоб українські письменники та  письменниці ставали біженцями, виїжджали з країни, давали життя своїм дітям в іншому світі, писали іншою мовою. Це той урок, який сім'я Конрада, його батько, як учасник антиросійських повстань, передає нам сьогодні. Колись, зрештою, треба цьому покласти край, треба зупинити цю імперію та жити на своїй землі, бути господарями, реалізуватися у своїй культурі у своїй мові. Це дуже важливо".

Андрій Любка, як лауреат премії Конрада 2024 отримає 5000 євро від Польського інституту у Києві й піврічну стипендію "Gaude Polonia" від партнера премії — Національного центру культури. Письменник повідомив, що витратить нагороду на купівлю пікапа для ЗСУ.

"Дуже складно отримувати нагороду після попередньої лауреатки — Вікторії Амеліної, адже це неймовірна і символічна відповідальність. Продовжувати те, що й роблять нині українські письменники — служити не тільки мистецтву, а й українській культурі і українському народу. Робити те, що вміємо найкраще, для загального блага і користі", - написав Андрій Любка на своїй Facebook-сторінці.

Окрім Андрія Любки, у трійці фіналістів премії були письменник Олександр Михед та поетеса, волонтерка й військовослужбовиця ЗСУ Ярина Чорногуз.

 

"Найстаріший з нині живих...": Історія Балтійського кубку

Після закінчення Першої світової війни нове дихання отримали ігрові командні види спорту. Битви з полів, найстрашнішої на той момент війни, переміщуються на футбольні стадіони. Нове покоління запальних ентузіастів-організаторів продукує ідеї континентальних і регіональних турнірів як для клубів, так і для національних збірних. Не виключенням був і Балтійський регіон. Тут на просторах понівечених, не лише світовою війною, а й роками кривавих війн за незалежність, народжується ідея власного Балтійського кубку.

«Ми продовжуємо боротьбу і маємо всі шанси переломити хід історії та встояти», - історик та офіцер ЗСУ Ігор Макарчук

Історик-археолог та реконструктор, дослідник Українських визвольних змагань початку ХХ ст. Ігор Макарчук у 2022 році поставив на паузу аспірантуру та пішов до війська. Раніше Ігор разом із побратимами з «Пласту» одягав військові однострої часів УНР і відтворював знакові події та битви тієї доби. Нині він носить піксель як офіцер однієї з бригад ЗСУ. І відчуває чимало паралелей між тією та цією війною: «Як сто років тому, так і зараз — боротьба триває і ворог той самий».

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.