у Києві демонтували погруддя радянських діячів

У Києві демонтували погруддя радянських військових діячів Сидора Ковпака, Івана Черняховського, Павла Рибалка та Олексія Федорова в парку Слави.

Про це повідомив представник Національного українського молодіжного об'єднання, громадський діяч Олег Слабоспицький.

У парку Слави, зокрема, демонтували погруддя Сидора Ковпака — члена російської більшовицької партії з 1919 року. У добу Перших Визвольних змагань він очолював російський диверсійний загін, що боровся з військами Гетьмана Павла Скоропадського. Згодом був бійцем 25-ї Чапаєвської дивізії на Східному фронті, де воював проти українських військових частин. Закінчив спецшколу ОДПУ (НКВС), був заступником голови Президіуму Верховної Ради УРСР, депутатом Верховної Ради СРСР. 

"Демонтаж відбувся відповідно до рішення Київської міської ради від 4 липня 2024 року про усунення цих та інших об'єктів з публічного простору в рамках деколонізації. Надалі мають бути демонтовані також постаменти", - йдеться у повідомленні Слабоспицького.

У 2023 році погруддя були обмальовані активістами з вимогою демонтажу, а згодом з постаментів були демонтовані усі текстові пропагандистські написи та підписи.

"Ці погруддя були встановлені протягом вересня-листопада 2013-го в рамках пропагандистської "Алеї воїнської Слави", створеної за ініціативи тодішнього міністра освіти Дмитра Табачника. Усі 4 бюсти урочисто відкривав прем'єр-міністру часів Януковича Микола Азаров, нагадав Слабоспицький", - нагадав Олег Слабоспицький.

 

Маріан Ґолемб’євський "Стер" – речник польсько-українського порозуміння

Маріан Ґолемб’євський – закинутий парашутом з Англії офіцер Армії Крайової / Делегатури Збройних Сил, член поаківської організації "Воля і Незалежність" (WiN), довголітній політичний в’язень та опозиційний активіст, пов’язаний з "Рухом" та ROPCiO. Його життєва історія під час та одразу після Другої світової війни міцно вписалася у складні польсько-українські відносини.

Корсунь. Фрагмент із книжки "Невиграна війна" Івана Гаврилюка

Жовті Води, Корсунь, Пилявці, Збараж, Зборів — ці назви глибоко вкоренилися в національну пам’ять як символи козацької військової слави. Однак за блиском цих звитяг ховається парадокс: переможний поступ війська Хмельницького затьмарила прикра поразка під Берестечком, а воєнні успіхи так і не стали тривкими політичними здобутками. Чому ж так трапилось? Відповідь на це запитання історик Іван Гаврилюк шукав не загалом у Хмельничинні, а у воєнному мистецтві очільників Козацької революції.

Від Золотої Слободи до Арлінгтонського національного кладовища. Юрко Коцай - перший олімпійський чемпіон українського походження

У світову історію плавання він увійшов як George Harold Kojac – дворазовий олімпійський чемпіон, рекордсмен світу, лікар і полковник Військово-повітряних сил США. Проте за американізованим прізвищем Kojac стояла українська родина Коцаїв із невеликого подільського села Золота Слобода. Історія цієї родини пояснює не лише спортивні успіхи Юрка Коцая, а й життєві принципи, які визначили весь його подальший шлях.

Юрій Бойко-Блохін і його сповнений випробувань шлях до утвердження української нації

Матеріали оперативної розробки за кордоном видатного українського вченого, громадсько-політичного діяча й теоретика українського націоналізму Юрія Бойка-Блохіна дають змогу зрозуміти, чому органи мдб / кдб срср так прискіпливо займалися саме науковцями – істориками, мовознавцями, літературознавцями, археологами. Їхні дослідження витоків української нації, державності, мови, культури неабияк ставали на заваді імперським планам кремлівського керівництва, яке переписувало історію на свій лад.