у Луцьку історик Володимир Бірчак розповів про останніх українських повстанців

Історик і сержант 13 бригади «Хартія» Володимир Бірчак у Луцьку провів публічну лекцію про останніх повстанців 1960-1967 років.

Про це пише Район.Історія. 

Володимир Бірчак шість років працював заступником директора архіву СБУ в Києві. Під час займання цієї посади, він багато часу присвятив дослідженню документів про життя націоналістів. Сам історик виріс у родині повстанців.

Володимир Бірчак порівняв вірність повстанців тримати свою присягу упродовж багатьох років і не зламатися з вірністю японців. Він розповів про бої за острів вулканічного походження Іодзімі між військами США та Японії 1944 року. Останні втратили понад 20 тисяч військовослужбовців, а ті, хто вижили, залишилися у підземному місті з власною системою криївок, і покинули його тільки у 1949 році, не знаючи, що Японія капітулювала.

"Я в жодному випадку не хочу рівняти українських повстанців з японцями, тому що це справді була імперська окупаційна армія, яка наробила дуже багато зла. Але оцей приклад як вони довго не здавалися надихнув знайти такі приклади в Україні", – додав історик. 

 
Фото: Волинський краєзнавчий музей

Вважається, що останній бій українських націоналістів проти "совєтів" відбувся 14 квітня 1960 року. Серед бійців були Петро Пасічний "Чорний", його дружина Марія Пальчак "Стефа" і Олег Цетнарський "Іван молодший". За словами історика, вони діяли на стику Тернопільської та Івано-Франківської областей: акцію проводили в одній області, а криївку тримали в іншій. Та зрештою і їх викрили. 

Також історик поділився історією про "бурякових робінгудів" – Миколу Поголоду та його побратима, з яким переховувався на Закарпатті. У 1963 році вони прийшли на територію Тернопільської області й викрали з місцевого колгоспу вантажівку, перевдягнулися у робочий одяг і їздили по колгоспних полях, збираючи цукровий буряк. Овочі завозили в село і роздавали людям. Вже коли вони збирались повертатися на Закарпаття, їх виявив відділ КДБ. Чоловіки прийняли бій, в якому загинули.

Останній зафіксований насильний бій відбувся у селі Рукомиш Тернопільської області. Там розташовано багато печер, в одній з яких у сорокових роках оселився Юрій Михайлецький. Його виявила оперативна група КДБ у 1967 році. Противники закинули в печеру димові шашки, щоб "викурити" звідти підпильника. Але той накрив голову курткою, облив себе газом з лампи й підпалив.

 
Фото: Волинський краєзнавчий музей

Також історик зауважив, що наразі відомо лише 30-40% про життя повстанців після шістдесятих років. Усе тому, що коли КДБ знищував документи в 1990-1991-му, то зруйнували весь науково-довідковий апарат. Багато справ зараз зберігаються під назвами "Крокодил", "Куртизанка" та подібне. Тому знайти потрібні документи серед тисячі інших вкрай складно. 

"Зараз ми живемо в найдовший період незалежності, який був в Україні. Я бачив сьогодні хлопців і дівчат, які не знають що таке Радянський Союз. У Першу та Другу світову війну ми воювали за імперські інтереси. Тоді питання держави не стояло, хоча, можливо, у хлопців і дівчат були ці речі в голові. Зараз ми маємо власну державу. Це є наш абсолют, який ми мусимо захищати… Ми зараз маємо державу, і нам не треба воювати за чужі інтереси. Тому пам'ятайте, що "плач свободи ще не дав нікому, а хто борець – той здобуває світ", – завершив свій виступ Володимир Бірчак. 

 
Фото: Волинський краєзнавчий музей

Теми

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.

Антон Лягуша: «Зараз в Україні формується демократична пам’ять»

Інтерв’ю з Антоном Лягушею, кандидатом історичних наук, деканом факультету магістерських соціальних та гуманітарних студій Київської школи економіки (KSE) для Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.