Віктора Ющенка обрали Головою наглядової ради Музею Голодомору

Наглядова рада Національного музею Голодомору-геноциду на своєму першому засіданні обрала керівний склад та визначила основні напрями подальшої роботи.

Про це повідомляє Міністерство культури України, пише Укрінформ.

До Наглядової ради увійшли 11 представників українських громадських об'єднань, міжнародних організацій, закордонного українства та наукової спільноти. Рада працюватиме на постійній основі та сприятиме прозорості діяльності музею, його відкритості для суспільства і міжнародної спільноти, а також забезпеченню балансу державних і суспільних інтересів.

"Головна роль Наглядової ради - забезпечити належний контроль за діяльністю музею. Серед першочергових завдань - завершення будівництва другої черги музейного комплексу та створення постійної експозиції. Не менш важливими є системна робота із залучення міжнародного фінансування, відкритість і підзвітність установи", - зазначила Віцепрем'єр-міністерка України з гуманітарної політики України – міністерка культури України Тетяна Бережна.

Перше установче засідання модерував перший заступник міністра культури Іван Вербицький. Під його керівництвом працювала робоча група, яка формувала склад Наглядової ради. Під час відкритого голосування члени Ради обрали її керівництво.

Головою став Президент України у 2005–2010 роках Віктор Ющенко; заступником голови - Надзвичайний і Повноважний посол Канади в Україні у 2014–2019 роках Роман Ващук; секретаркою - засновниця і голова Мережі нащадків Голодомору Ольга Сорока.

Віктор Ющенко назвав мобілізацію коштів для завершення другої черги музейного комплексу одним із головних завдань Наглядової ради: "У країні, яка воює, про це говорити непросто, адже завжди є нагальніші питання, які не можна ігнорувати. Тому пошук фінансування має особливе значення. До нього необхідно залучити два потужні ресурси: національний - можливості українського бізнесу та економіки - і потенціал закордонного українства".

 

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.

Світозар Драгоманов. Боротьба за добре ім’я батька під прискіпливим стеженням НКВС

Стеження тривали упродовж трьох років і завершилися викликом на початку 1938 року до управління нквс. Але найбільші побоювання Світозара Драгоманова не справдилися. Його не заарештували. В обмін на свободу запропонували стати секретним співробітником. Під диктовку чекістів одразу ж змусили написати підписку. Але агент "Відданий" виявився не настільки відданим, як того хотіли чекісти.

На Афоні були врятовані 200 старовинних книжок з українського козацького скиту Чорний Вир: Сергій Шумило отримав рідкісну можливість їх дослідити

"Колись ці примірники Острозької Біблії були частиною бібліотеки українського козацького скиту Чорний Вир, який за допомогою ченців пощастило виявити на Афоні. Цей скит вже давно, на жаль, стоїть пусткою, покинутий людьми. Проте його бібліотека зберіглася. Вона складається приблизно з 200 українських стародруків XVI — XVIII століть".