Спецпроект

Російсько-німецьке кіно про 90-річного "нациста" на прізвище Дем’янюк

Поки в Німеччині триває, без надії бути завершеним, процес за звинуваченням колишнього охоронця концтабору «Собібор», 90-літнього Джона (Івана) Дем’янюка у злочинах проти людяності, у Москві вже знають – хто є who.

Відомий російський теледокументаліст Леонід Млечін зняв чергову серію у своєму викривальному антинаціоналістичному циклі. Як повідомляє сайт «Историческая память», новий фільм «Предатели. Карьера охранника Демьянюка» 28 жовтня демонструватимуть у бібліотеці Московського єврейського общинного центру.

Тим часом судове засідання в процесі Дем'янюка знову відкладено. І знову через незадовільний стан здоров'я підсудного. Раніше мюнхенський суд визнав обвинуваченого осудним. 

Справа тягнеться вже понад 30 років. Ізраїльський суд у кінці 1970-х не зміг довести, що колишній червоноармієць з Вінничини і наглядач-садист на прізвисько «Іван Грозний» - одна особа. Американська феміда покарала його позбавленням громадянства за неповідомлення під час натуралізації важливих подробиць про службу в охороні нацистських таборів.

88-річним Дем'янюк був виданий Німеччині. Прокуратура вважає доведеним факт його служби в кількох нацистських таборах і співучасть у вбивстві 29 тисяч єврейських в'язнів у «Собіборі».

Лем. Життя не з цієї землі

«Лем. Життя не з цієї землі» — це не лише біографія Станіслава Лема, а й драматична й чесна розповідь про складну історію Центрально-Східної Європи, у якій одне з чільних місць посідає Львів першої половини ХХ століття.

Дослідження демографічних втрат унаслідок Голодомору як злочин?

В історії України було немало трагічних подій, але саме Голодомор 1932—1933 рр. залишається предметом гарячих дискусій та обговорень. І стосується це не стільки сутнісної характеристики Голодомору як геноциду Українського народу, що вже визнано в Україні на законодавчому рівні, скільки полеміки стосовно кількості втрат унаслідок Голодомору і намагання окремих істориків та юристів нав’язати саме число втрат у 7—10, а тепер вже 10—12 мільйонів як незаперечну істину, що не підлягає обговоренню.

Митці і КҐБ: скелети у шафі художника Миколи Глущенка

Попри «білий» бекграунд та декаду богемного життя в Парижі, Художнику вдалося побудувати успішну кар’єру у Радянському Союзі. Його не репресували після повернення з-за кордону у тридцятих, як-то часто відбувалося з іншими поверненцями. Натомість Глущенка часто відправляли в закордонні відрядження, він вільно зустрічався з іноземцями, які приїжджали до країни Рад, супроводжував дипломатичні візити, спокійно надсилав листи за межі СРСР та отримував посилки з іноземними книгами.

Три могили Івана Сенченка

Боюся, ніхто з вас, хто прочитали назву, не знає Івана Сенченка. Його долю в історії української літератури вичерпно характеризує підсумковий абзац у статті на Вікіпедії: «Прожив довге, складне й цікаве життя, сповнене творчої праці. Письменник ніколи не мав почесних нагород. Ім’я його частіше згадували серед нещадно критикованих, аніж визнаних, а книжки рідко перекладалися іншими мовами». До цього треба додати, що твори його ніколи не входили до шкільних програм, а останнє його видання — книжка в серії «Бібліотека української літератури» 1990 року